П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2019 року
м. Київ
Справа № 307/2220/15-а
Провадження № 11-1537апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року (судді Довгополов О. М., Гудим Л. Я., Шинкар Т. І.) у справі № 307/2220/15-а за позовом ОСОБА_2 до Сектору державної реєстрації Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, третя особа - ОСОБА_1, про визнання протиправними й скасування рішення, свідоцтва про право власності, реєстрації права власності та
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати протиправними та скасувати:
- рішення Реєстраційної служби Тячівського районного управління юстиції Закарпатської області (далі - Реєстраційна служба) від 22 березня 2013 року, індексний номер 1079215, про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на житловий будинок, розташований на АДРЕСА_1 (далі - спірний житловий будинок);
- свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 22 березня 2013 року за індексним номером 1525524, видане Реєстраційною службою;
- реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на спірний житловий будинок.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що рішення Реєстраційної служби про видачу свідоцтва про право власності та реєстрація за ОСОБА_1 права власності на спірний житловий будинок є протиправними, незаконними та такими, що порушують його права як власника недобудованого житлового будинку.
Тячівський районний суд Закарпатської області постановою від 19 червня 2017 року позов задовольнив.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 11 вересня 2018 року постанову суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково: закрив провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання протиправним і скасування свідоцтва про право власності від 22 березня 2013 року за індексним номером 1525524; визнав протиправним і скасував рішення Реєстраційної служби від 22 березня 2013 року, індексний номер 1079215, про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок; у задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що предметом судового розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення державного реєстратора як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки захист позивачем його права на об`єкт нерухомого майна - спірний житловий будинок, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин. На думку скаржника, оскільки в цій справі існує невирішений спір про право, то подальше оспорювання набуття ним права власності на нерухоме майно не може здійснюватися за правилами адміністративного судочинства у зв`язку з тим, що адміністративний суд позбавлений правових можливостей установлювати (визнавати) належність права власності на об`єкт нерухомого майна. З огляду на викладене скаржник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог та закрити провадження у справі в цій частині.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 02 листопада 2018 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1, а ухвалою від 19 грудня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме у зв`язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 січня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 1 частини першої статті 345 КАС України.
Позивач та відповідач відзивів на касаційну скаргу не надіслали.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про її часткове задоволення.
Суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Тячівської міської ради Закарпатської області (далі - Міськрада) від 29 березня 2012 року № 889 ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель у АДРЕСА_1, на якій розташований самовільно збудований будинок.
Рішенням Міськради від 26 червня 2012 року № 1079 вирішено припинити право користування, вилучити та перевести в землі запасу Міськради частини земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у АДРЕСА_1, яка була в користуванні ОСОБА_2, ураховуючи його добровільну відмову від цього наділу.
Рішенням Міськради від 10 вересня 2012 року № 1204 зазначену земельну ділянку надано у власність ОСОБА_3 та видано державний акт про право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 08 жовтня 2012 року.
02 листопада 2012 року ОСОБА_3 і ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу вказаної вище земельної ділянки.
ОСОБА_2 оскаржив вказані вище рішення Міськради, державний акт та договір купівлі-продажу.
Рішеннями Тячівського районного суду Закарпатської області від 15, 20 квітня 2015 року та від 13 грудня 2017 року визнано протиправними та скасовано рішення Міськради від 10 вересня 2012 року № 1204, від 26 червня 2012 року № 1079, визнано недійсним та скасовано договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02 листопада 2012 року, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 (справи № 307/1022/15-ц, № 307/842/15-ц, № 307/2273/15-ц відповідно).
Суди встановили, що згідно з висновком Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріалті-О" про вартість об`єкта оцінки, складеного 10 березня 2015 року, спірний житловий будинок є об`єктом незавершеного будівництва готовністю 50 %.
Також суди встановили, що 09 листопада 2012 року Тячівське міське бюро технічної інвентаризації Закарпатської області видало ОСОБА_2 технічний паспорт на спірний житловий будинок із зазначенням самочинного будівництва, того ж дня видано технічний паспорт і третій особі у справі - ОСОБА_1 .
Для здійснення державної реєстрації ОСОБА_1, крім відповідної заяви та документів, що підтверджують особу, надав державному реєстратору: декларацію про готовність до експлуатації об`єкта - спірного житлового будинку, зареєстровану Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області 26 грудня 2012 року за № ЗК-18212518411; заяву про прийняття цього об`єкта в експлуатацію; квитанцію від 24 грудня 2012 року про сплату штрафу за здійснення самочинного будівництва; технічний паспорт на вказаний будинок; рішення виконавчого комітету Міськради від 20 березня 2013 року № 59 про присвоєння домогосподарству ОСОБА_1, розташованому на АДРЕСА_1, адресного номера 1в.
Рішенням Реєстраційної служби від 22 березня 2013 року видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - спірний житловий будинок та зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на цей об`єкт.
Обставини справи її учасники під сумнів не ставлять.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції керувався тим, що незавершений спірний житловий будинок не належав ОСОБА_1, а отже, Реєстраційна служба безпідставно та всупереч нормам чинного законодавства видала третій особі у справі свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання протиправною та скасування реєстрації права власності на спірний житловий будинок, Львівський апеляційний адміністративний суд виходив із того, що ОСОБА_1 надав усі документи, що були передбачені чинним на той час законодавством, для проведення державної реєстрації вказаного будинку, а тому у державного реєстратора не було підстав для відмови у реєстрації за ним права власності на спірний житловий будинок.
Разом з тим, визнаючи протиправним і скасовуючи рішення Реєстраційної служби від 22 березня 2013 року, індексний номер 1079215, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що після здійснення державної реєстрації були встановлені обставини і факти, які створюють безумовні підстави для скасування цієї реєстрації, оскільки судовими рішеннями скасовано документи, на підставі яких ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку, на якій розташований будинок.
Закриваючи провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання протиправним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 22 березня 2013 року, апеляційний суд дійшов висновку про те, що вказане свідоцтво не є рішенням чи іншим розпорядчим документом державного реєстратора як суб`єкта владних повноважень, а є правовстановлюючим документом, що унеможливлює розгляд цієї позовної вимоги за правилами адміністративного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що розгляд позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання протиправними та скасування рішення Реєстраційної служби від 22 березня 2013 року та реєстрації за ОСОБА_1 права власності на спірний житловий будинок підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.