П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К РА Ї Н И
16 травня 2019 року
м. Київ
Справа № 11-31сап19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого Князєва В. С.,
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,
скаржника ОСОБА_1,
представника Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) - Русакової І. Г.,
розглянула в судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1 до ВРП проскасування рішення,
УСТАНОВИЛА:
У січні 2019 року ОСОБА_1 оскаржив до Великої Палати Верховного Суду рішення ВРП від 18 грудня 2018 року № 3949/0/15-18"Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 5 жовтня 2018 року № 3077/1дп/15-18 про притягнення судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності" (далі - рішення ВРП, оскаржуване рішення).
У скарзі ОСОБА_1, вважаючи рішення ВРП протиправним, необґрунтованим і таким, що не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких відповідач дійшов відповідних висновків, просить його скасувати.
В оскаржуваному рішенні ВРП погодилася з висновками її Першої Дисциплінарної палати (далі - ПДП) про те, що дії судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області ОСОБА_1 не мають характеру простої суддівської помилки, а вказують на неналежне ставлення до службових обовʼязків та вчинені внаслідок недбалості, охоплюються складом дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом "а" пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VІІІ).
На обґрунтування скарги ОСОБА_1 послався на таке.
При ухваленні оскаржуваного рішення ВРП не було доведено, що ОСОБА_1 допустив недбалість, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, та що в його діях наявні ознаки дисциплінарного проступку.
Скаржник стверджує, що рішення щодо повернення обвинуваченому речових доказів ухвалив не умисно та не внаслідок недбалості, а помилково, тобто вважає, що у його діях мала місце добросовісна суддівська помилка, тому вони не охоплюються складом дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом "а" пункту 1 частини першої статт 106 Закону № 1402-VІІІ.
Також скаржник просить урахувати його позитивну характеристику за місцем роботи, наголошує, що за двадцять років роботи суддею до дисциплінарної відповідальності він притягується вперше, що свідчить про сумлінне та добросовісне виконання ним обов?язків судді.
Представник відповідача у відзиві на скаргу заперечує проти доводів ОСОБА_1 та просить залишити його скаргу без задоволеня. ВРП зазначає про те, що твердження ОСОБА_1, наведені у його скарзі, не спростовують висновків ПДП ВРП про допущення суддею дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом "а" пункту 1 частини першої статт 106 Закону № 1402-VІІІ, та вважає, що підстав, передбачених частиною першою статті 52 ЗаконуУкраїни від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ"Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VІІІ), для скасування рішення ВРП немає.
У справі встановлено такі обставини.
Ухвалою ПДП ВРП від 13 липня 2018 року № 2868/1дп/15-18 за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Прокуратури Житомирської області відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області ОСОБА_1
Рішенням ПДП ВРП від 5 жовтня 2018 року № 3077/1дп/15-18 суддю Коростенського міськрайонного суду Житомирської області ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.
Підставою притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності стали встановлені ПДП ВРП обставини, які свідчать про істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя внаслідок недбалості, що унеможливило учасникам судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, що охоплюється складом дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом "а" пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIIІ.
За висновками ПДП ВРП, неправомірні дії судді ОСОБА_1 полягають у тому, що, визнавши доведеним факт замаху на видобування ОСОБА_3 бурштину із застосуванням спеціального обладнання, яке визнане речовим доказом у кримінальному провадженні, цей суддя на порушення вимог пункту 1 частини дев`ятої статті 100 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ухвалив рішення про повернення обвинуваченому речових доказів, що були знаряддям вчинення злочину і підлягали конфіскації. Унаслідок зазначених дій судді ОСОБА_1 знаряддя, виготовлене та/чи використовуване для видобутку бурштину, залишилося у засудженого, а не вилучене примусово безоплатно у власність держави.
Так, вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 вересня 2015 року (суддя ОСОБА_1) у кримінальній справі № 279/10546/15-к затверджено угоду про визнання винуватості від 8 вересня 2015 року, укладену між прокурором та обвинуваченим. ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 15, частиною другою статті 240 Кримінального кодексу України, призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 6 800 гривень. Речові докази, а саме: вантажний автомобіль УАЗ-3741, двигун внутрішнього згоряння моделі "Мерседес-Бенц" № НОМЕР_1 з водяним насосом (помпою), чотири пластмасові каністри, три сачки для вилову предметів, сімнадцять з`єднувальних шлангів для перекачування води, електрогенератор моделі "FIRMANSPG-950", освітлювач, - повернуто ОСОБА_3
ПДП ВРП дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1, визнавши доведеним факт замаху на видобування бурштину із застосуванням спеціального обладнання, яке визнане речовим доказом, пославшись на статтю 100 КПК, повернув речові докази ОСОБА_3, не врахувавши положення пункту 1 частини дев`ятої цієї статті, за змістом якої питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно зі статями 171-174 цього Кодексу. При цьому гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю).
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 19 жовтня 2015 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою прокурора Коростенської міжрайонної прокуратури Житомирської області Анацької М. Г., оскільки зазначений вирок суду першої інстанції не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
ПДП ВРП, надаючи правову кваліфікацію діям судді ОСОБА_1 ., дійшла висновку, з яким погодилася й ВРП в оскаржуваному рішенні, що вони не мають характеру простої суддівської помилки, а вказують на неналежне ставлення до службових обов`язків, вчинені внаслідок недбалості та охоплюються складом дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом "а" пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а саме: істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя внаслідок недбалості, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
ВРП, розглянувши скаргу ОСОБА_1 на рішення її ПДП від 5 жовтня 2018 року № 3077/1дп/15-18 про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплати до посадового окладу судді протягом одного місяця, залишила його без змін.
ВРП в оскаржуваномі рішенні дійшла висновку, що ОСОБА_1 на порушення чітких і зрозумілих приписів частини дев`ятої статті 100 КПК повернув засудженому ОСОБА_3 речові докази, визнані знаряддям злочину, під час постановлення вироку на підставі угоди, який з урахуванням положень частини четвертої статті 394 цього Кодексу в частині вирішення питання про речові докази оскарженню не підлягає. Такі дії судді призвели до унеможливлення реалізації прокуратурою права на оскарження вироку в цій частині, що підтверджується ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 19 жовтня 2015 року.
За таких обставин, ураховуючи характер, наслідки дисциплінарного проступку судді ОСОБА_1, ступінь його вини, ВРП погодилась із рішенням її ПДП про притягнення вказаного судді до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.
Перевіривши матеріали скарги та матеріали дисциплінарного провадження щодо судді, вислухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають правове значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.
Статтею 52 Закону № 1798-VIII передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема:
1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;
4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), "дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду" (пункт 77 (v) Висновку № 3 (2002) КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ "навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо "прав та обов`язків цивільного характеру", у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі "згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції". У межах скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції "повну юрисдикцію" або чи забезпечував "достатність перегляду" для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення ЄСПЛ від 9 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", пункт 123).