П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2019 року
м. Київ
Справа № 501/2855/17
Провадження № 11-1527апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року (суддя Вовченко О. А.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року (судді Вербицька Н. В., Джабурія О. В., Кравченко К. В.) у справі № 501/2855/17 за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області (далі - Міськвиконком), треті особи: ОСОБА_2, Чорноморський морський торговельний порт, про визнання бездіяльності протиправною й зобов`язання вчинити дії та
ВСТАНОВИЛА:
18 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міськвиконкому, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невідновлення його порушених житлових прав та зобов`язати надати позивачу ордер на житло.
Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 17 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та роз`яснив позивачу, що розгляд цієї справи відноситься до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що статтями 2, 3, 17 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року) встановлено загальне правило, за яким будь-яке рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, у тому числі органу місцевого самоврядування, в межах повноважень, визначених законом, можуть бути оскаржені до адміністративного суду. Відтак органи місцевого самоврядування у вказаних правовідносинах є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції. З огляду на викладене скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанції, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19 листопада 2018 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 20 грудня 2018 року справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 22 січня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників відповідно до пункту 3 частини першої статті 345 КАС України.
Відповідач та треті особи відзивів на касаційну скаргу не надіслали.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Закриваючи провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що спори щодо видачі громадянам ордера на жиле приміщення підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки у такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного права, а отже, цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, а пов`язаний з вирішенням питання щодо права на житло.
Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими ці висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.