П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2019 року
м. Київ
Справа № 826/17974/17
Провадження № 11-142апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженербудпроект" (далі - Товариство) до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Богуслав Банк" Єрмака Валерія Олександровича (далі - уповноважена особа Фонду, Банк відповідно) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою Товариства на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2018 року (суддя Каракашьян С. К.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2018 року (судді Костюк Л. О., Троян Н. М., Файдюк В. В.),
УСТАНОВИЛА:
У грудні 2017 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило:
- визнати незаконними дії та бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо відмови виконати платіжне доручення позивача від 6 листопада 2017 року № 2554, з призначенням "поповнення рахунку в іншій банківській установі" на рахунок Товариства в Печерській філії ПАТ КБ "Приватбанк", р/р НОМЕР_1, МФО 300711, на суму 1 млн 717 тис. 800 грн;
- зобов`язати уповноважену особу Фонду виконати зазначене вище платіжне доручення Товариства;
- зобов`язати Фонд у триденний строк з моменту набрання законної сили судового рішення у цій справі, проконтролювати виконання уповноваженою особою Фонду згаданого платіжного доручення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство зазначило, що 12 січня 2008 року між ним та Банком було укладено договір банківського рахунку № 15/02-БР/Ю-30373, відповідно до підпункту 1.1 якого Банк відкрив клієнту поточний рахунок № НОМЕР_2 для зберігання коштів та здійснення розрахунково-касових операцій.
6 листопада 2017 року на рахунок Товариства було зараховано кошти. У цей же день позивачем ініційовано перерахування цих коштів на рахунок у іншому банку, проте відповідне платіжне доручення всупереч умов згаданого вище договору, вимог статей 1066, 1068 Цивільного кодексу України та статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" протиправно виконано не було, адже за змістом пункту 5 частини шостої статті 36 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 4452-VI) до коштів, які надійшли в день початку процедури виведення банку з ринку не застосовуються будь-які обмеження.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 14 травня 2018 року в задоволенні позову відмовив.
У ході розгляду справи суд установив таке.
12 січня 2008 року між Банком та Товариством укладено договір банківського рахунку № 15/02-БР/Ю-30373, відповідно до підпункту 1.1 якого Банк відкрив Товариству поточний рахунок № НОМЕР_2 для зберігання коштів та здійснення розрахунково-касових операцій.
6 листопада 2017 року рішенням Правління Національного банку України № 708-рш/БТ Банк було віднесено до категорії неплатоспроможних.
6 листопада 2017 року від Корюківської міської ради Чернігівської області на рахунок Товариства, відкритий у Банку, було зараховано 222 тис. 837 грн 53 коп. відповідно до платіжного доручення від 2 листопада 2017 року № 1302 та 1 млн 494 тис. 978 грн 11 коп. відповідно до платіжного доручення від 2 листопада 2017 року № 1303. Зарахування коштів було здійснено о 12 годині 38 хвилин.
6 листопада 2017 року виконавча дирекція Фонду на підставі вищезазначеного рішення Національного банку України прийняла рішення № 4928 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Банк Богуслав" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
Згідно з цим рішенням розпочато процедуру виведення Банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 13 год. 00 хв. 6 листопада 2017 року по 5 грудня 2017 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора - провідному економісту відділу моніторингу операцій проблемних банків департаменту дистанційного та інспекційного моніторингу діяльності банків Фонду Калугіну С. В.
6 листопада 2017 року о 14 год. 10 хв. Товариство засобами електронного зв`язку надіслало Банку платіжне доручення № 2554 про перерахування коштів на рахунок позивача у ПАТ КБ "Приватбанк" на суму 1 млн 717 тис. 800 грн.
Це платіжне доручення Банком не виконане з посиланням на встановлену пунктом 1 частини п`ятої статті 36Закону № 4452-VI заборону задоволення вимог вкладників та інших кредиторів Банку під час тимчасової адміністрації у ньому.
Відмовляючи в задоволенні позову Товариства, суд першої інстанції керувався тим, що згідно з пунктом 5 частини шостої статті 36Закону № 4452-VI обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виконання операцій з виплати переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку. І оскільки кошти, про зобов`язання переказати які Товариство направило Банку платіжне доручення, надійшли до Банку до введення тимчасової адміністрації, а саме до 13 год. 00 хв. 6 листопада 2017 року, то вони підлягають включенню до ліквідаційної маси Банку, а позивач входить до кола кредиторів банку-боржника в розумінні Закону № 4452-VI, тому підстав для задоволення його вимог про перерахунок коштів Банком під час тимчасової адміністрації у ньому немає.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 2 серпня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував та закрив провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справа підлягає розгляду в порядку господарського, а не адміністративного судочинства.
Товариство подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати ухвалені у справі судами першої та апеляційної інстанцій рішення про відмову в задоволенні позову і закриття провадження у справі відповідно та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Незгода скаржника з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі обґрунтована тим, що Фонд виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб. Тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС.
Відповідачі відзиву на касаційну скаргу суду не надали.
Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Пунктом 1 та абзацом другим пункту 2 частини першої статті 4 КАС передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 7 КАС).
За правилами визначення юрисдикції адміністративних судів, закріплених статтею 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Відтак помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
Закон № 4452-VI визначає правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цей Закон також регулює відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків.
Водночас у розумінні Закону № 4452-VI неплатоспроможним є банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України від 7 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність". Ліквідацією банку є процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до законодавства (пункти 6 і 8 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI).
За змістом частин першої та п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.