Постанова
Іменем України
15 травня 2019 року
м. Київ
справа № 523/5884/16-ц
провадження № 61-3803св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 липня 2016 року у складі судді Сувертак І. В. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Черевка П. М., Драгомерецького М. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочину.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2015 року, ухваленим у справі № 523/15206/15ц за позовом ОСОБА_2 до нього, визнано недійсним договір позики від 24 квітня 2010 року в частині його укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на суму 50 тис. дол. США.
Ураховуючи наведене, позивач просив застосувати реституцію та стягнути з ОСОБА_2 на його користь 50 тис. дол. США отриманих нею за недійсною угодою, в національній валюті за курсом НБУ на момент ухвалення рішення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22 липня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 тис. дол. США, що становить еквівалент 1 240 805 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у зв`язку з визнанням недійсним договору позики в частині його укладення з ОСОБА_2, відповідач зобов`язана повернути позивачувсе, що вона одержала на виконання недійсного правочину.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 липня 2016 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не допустив неправильного застосування норм матеріального та порушень норм процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження
У касаційній скарзі, поданій 27 грудня 2017 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року, і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Суворовського районного суду м. Одеси.
12 квітня 2018 справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи касаційної скарги
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними та необґрунтованими, ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 20 травня 2014 року, ухваленим у справі №523/6373/13-ц, яке набрало законної сили, встановлені обставини отримання нею у позивача за договором позики 50 тис. дол. США та вирішено спір шляхом стягнення з неї на користь ОСОБА_1 . 50 тис. дол. США боргу, а тому відсутні підстави для повторного стягнення еквівалента 50 тис. дол. США за цим же договором.
Позивач не відкликав з виконавчої служби виконавчий лист, виданий на виконання рішенням апеляційного суду Одеської області від 20 травня 2014 року у справі № 523/6373/13-ц про стягнення з неї на користь ОСОБА_1 за договором позики еквівалента 50 тис. дол. США.
На час розгляду справи Верховним Судом заперечення/відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 24 квітня 2010 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 позичили у ОСОБА_1 50 тис. дол. США для придбання квартири строком на три роки.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 20 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року, ухваленим у справі № 523/6373/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики від 24 квітня 2010 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 399 650 грн боргу, що становить еквівалент 50 тис. дол. США.
20 червня 2014 року на виконання вказаного рішення апеляційного суду Одеської області від 20 травня 2014 року видано виконавчий лист, а 24 червня 2014 року старший державний виконавець Суворовського ВДВС Одеського МУЮ виніс постанову про відкриття виконавчого провадження з його виконання.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2016 року, ухваленим у справі № 523/15206/15-ц за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2 до ОСОБА_1 визнано недійсним договір позики від 24 квітня 2010 року в частині його укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_1
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2017 року, постановленою у справі № 523/5248/17 за заявою ОСОБА_2, виконавчий лист № 523/637313-ц, виданий Суворовським районним судом м. Одеси від 20 червня 2014 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 399 650 грн, визнано таким, що не підлягає виконанню.
Постановою головного державного виконавця Суворовського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області від 04 травня 2017 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 523/6373/13-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів закінчено на підставі пункту 5 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".