Постанова
Іменем України
20 травня 2019 року
м. Київ
справа № 699/70/15-к
провадження № 51-6475км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Мазура М.В., Могильного О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,
прокурора Чабанюк Т.В.,
захисника Колотило Л.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника
Колотило Л.М. та засудженого ОСОБА_1, потерпілих ОСОБА_2,
ОСОБА_3 на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси
від 02 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області
від 25 квітня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014250000000224, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Моринці Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимостей,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини
За вищевказаним вироком ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 367 КК до покарання
у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади
у правоохоронних органах на строк 3 роки.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК його звільнено від кримінальної відповідальності
у зв`язку із закінченням строків давності, а провадження у справі закрито.
Стягнуто з Головного управління Державного казначейства України в Черкаській області на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно 10 000 грн
та 25 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої діями обвинуваченого, шляхом списання їх із відповідного рахунку.
Вирішено питання щодо речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження.
За вироком суду старшого дільничного інспектора сектору ДІМ Корсунь-Шевченківського РВ УМВС України в Черкаській області (Черкаська обл.,
м. Корсунь-Шевченківський, вул. Леніна, 54) ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, здійснюючи функції представника влади, будучи службовою особою, працівником правоохоронного органу, вчинив службову недбалість,
що спричинила тяжкі наслідки охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян та державним інтересам, за наступних обставин.
Так, у червні 2007 року ОСОБА_1 отримав на виконання постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31 травня 2007 року
у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 115 КК,
яку відповідно до ст. 118 КПК 1960 року повинен був виконати протягом
10-денного строку з метою забезпечення цивільного позову, заявленого потерпілими у вказаній кримінальній справі, накласти арешт на майно обвинуваченого.
Однак ОСОБА_1, неналежно виконуючи свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, достовірно знаючи про наявність у власності ОСОБА_4 трьох транспортних засобів (автомобіль-тягач DAF 95XF430, напівпричіп Schwarzmuller та причіп СЗАП-8527) після отримання
з 3-го міжрайонного відділення ДАІ при ВДАІ УМВС України в Черкаській області відповіді на запит № 861 від 03 липня 2007 року, всупереч вимогам ст. 126 КПК,
не наклав арешт на вказані транспортні засоби, не вжив усіх заходів щодо розшуку майна ОСОБА_4, не направив до відділення ДАІ копії постанови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя про накладення арешту
з метою встановлення заборони на відчуження майна ОСОБА_4 та внесення відповідних даних до електронно-інформаційної системи "Арешт", обмежившись складанням 04 липня 2007 року протоколу про відсутність за місцем проживання останнього транспортних засобів, та протягом тривалого часу - з 12 червня
2007 року по 22 листопада 2007 року - не направляв матеріалів отриманого доручення на адресу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.
Внаслідок таких дій ОСОБА_1 04 вересня 2007 року та 16 квітня 2008 року вищезазначені транспортні засоби були відчужені, що унеможливило виконання вироку Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2008 року
щодо ОСОБА_4 (кримінальна справа № 1-41/08) у частині стягнення
із засудженого на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 матеріальної
та моральної шкоди на загальну суму 58 718 грн.
Таким чином, ОСОБА_1 завдав тяжких наслідків охоронюваним законом правам та інтересам потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3, передбачених
статтями 11, 15 Цивільного кодексу України, зокрема праву на своєчасне відшкодування завданої шкоди за рахунок майна ОСОБА_4, а також істотної шкоди державним інтересам у вигляді підриву авторитету та престижу органу державної влади в особі управління Міністерства внутрішніх справ України
у Черкаській області.
Отже, ОСОБА_1 порушив ст. 104 КПК 1960 року (обов`язок проводити дізнання
у межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством), ст. 10 Закону України "Про міліцію" (обов`язок виконувати у передбачених законодавством випадках і в межах своєї компетенції постанови прокурора, слідчого, рішення слідчого судді), п. 7.10 розділу 7 Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі МВС, затвердженого Наказом МВС від 20 жовтня 2003 року
№ 1212 (обов`язок виконувати окремі письмові доручення прокурорів, слідчих, органів дізнання, постанов суддів і ухвал судів), а також функціональні обов`язки старшого дільничного інспектора (право проводити передбачені кримінально-процесуальним законодавством України дізнання за справами, що перебувають
у провадженні, а також обов`язок виконувати окремі письмові доручення прокурорів, слідчих, органів дізнання, постанов суддів і ухвал судів).
Апеляційний суд частково задовольнив апеляційні скарги прокурора, потерпілого ОСОБА_2, захисника Колотило Л.М. та представника Головного управління Державної казначейської служби України в Черкаській області, виключив
із резолютивної частини вироку рішення про звільнення ОСОБА_1
від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 367 КК та закриття кримінального провадження й звільнив обвинуваченого від покарання за вказаний злочин
на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК у зв`язку із закінченням строків давності. Цей же вирок апеляційний суд скасував у частині вирішення цивільного позову потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і направив кримінальне провадження у вказаній частині на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.
У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень та закриття кримінального провадження
на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК. На обґрунтування такого прохання захисник зазначає, що істотною шкодою в ст. 367 КК (з урахуванням змін, внесених Законом України від 13 травня 2014 року № 1261-VII) вважається тільки майнова шкода,
а тому відповідно до Примітки п.п. 3, 4 ст. 364 КК для кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 367 КК має значення тільки сума матеріальних збитків. На думку захисника, суди не дали оцінки твердженням сторони захисту про відсутність у діянні ОСОБА_1 такої кваліфікуючої ознаки, як спричинення тяжких наслідків, а відповідно, й об`єктивної сторони інкримінованого злочину, необґрунтовано ототожнили поняття "матеріальних збитків" у розумінні ст. 367 КК з поняттям "майновий інтерес" та дійшли помилкового висновку про можливість стягнення на користь потерпілих 58 718 грн, уже стягнутих за вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2008 року.
Авторка касаційної скарги звертає увагу, що станом на 2007 рік для кваліфікації діяння за ч. 2 ст. 367 КК сума матеріального збитку повинна становити 50 000 грн. Зазначає, що суди не врахували та оцінили показань свідків про те,
що до посадових обов`язків ОСОБА_1 не входило виконання ухвал суду
про накладення арешту на майно, направлення матеріалів виконання окремого доручення до суду та відомостей про накладення арешту в ДАІ, а ст. 126 КПК
1960 року, порушення якої ставилось у провину засудженому, не передбачала можливості розшуку майна. На думку касатора, ОСОБА_1 вважав, що виконав надане йому доручення у повному обсязі, а тому суб`єктивна сторона злочину відсутня. Крім того, захисник зазначає про безпідставність цивільних позовів потерпілих, на обґрунтування чого наводить відповідні доводи.
В доповненнях до касаційної скарги захисник ОСОБА_6 також стверджує,
що суди проігнорували той факт, що тягач та напівпричіп були заставним майном, право власності на яке в подальшому визнано за банком, зазначає
на відсутність у 2007 році механізму виконання постанов суду про накладення арешту на майно дільничними інспекторами.
У касаційних скаргах потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посилаючись
на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушують питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Стверджують, що апеляційний суд проігнорував той факт, що в результаті злочинної недбалості ОСОБА_1 настали тяжкі наслідки
для потерпілих, не встановив розміру завданої їм шкоди, вийшов за межі передбачених ст. 407 КПК повноважень та необґрунтовано скасував вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову й направив кримінальне провадження на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства. ОСОБА_2 звертає увагу на безпідставність висновку апеляційного суду
щодо порушення місцевим судом процесуальних прав цивільного відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Черкаській області, представник якого отримав копію цивільного позову та рішення суду. Вважає ухвалу апеляційного суду невмотивованою та такою, що не відповідає вимогам ст. 419 КПК. Також, на думку потерпілих, суд апеляційної інстанції необґрунтовано звільнив ОСОБА_1 від покарання у зв`язку із закінченням строків давності. В доповненнях до скарги ОСОБА_2 наводить доводи щодо своєї незгоди із судовими рішеннями у цивільній справі за його позовом
до ОСОБА_1 та інших відповідачів про стягнення моральної шкоди.
У запереченні на касаційну скаргу захисника потерпілий ОСОБА_2 вважає