Постанова
іменем України
22 травня 2019 року
м. Київ
справа 710/179/17
провадження № 51-7451 км 18
Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Стороженка С. О.,
суддів Бущенка А. П., Стефанів Н. С.,
за участю секретаря
судового засідання Крохмаль В. В.,
прокурора Дронової І. С.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Тишкевич Т. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та засудженого ОСОБА_1 на вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 03 травня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016250300000748, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що не має судимості в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 309 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Звенигородський районний суд Черкаської області вироком від 28 грудня 2017 року визнав ОСОБА_1 винуватим і засудив до покарання у виді позбавлення волі:
- за ч. 1 ст. 115 КК - на строк 9 років;
- за ч. 1 ст. 309 КК - на строк 1 рік.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Апеляційний суд Черкаської області ухвалою від 03 травня 2018 року залишив апеляційні скарги засудженого ОСОБА_1, захисника Тишкевич Т. В. та прокурора без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, за обставин, детально викладених у вироку, 20 грудня 2016 року приблизно о 12 год. 40 хв. за місцем свого проживання на АДРЕСА_1 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин зі своєю співмешканкою ОСОБА_2, реалізуючи свій умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті останній, завдав їй одного удару ножем в грудну клітку зліва (внаслідок чого потерпіла отримала тяжке тілесне ушкодження, наслідки якого стали причиною її смерті), а також численних ударів металевою кочергою, ногою та дерев`яною шухлядкою по різним частинам тіла ОСОБА_2, внаслідок чого та отримала легкі тілесні ушкодження.
Крім цього,ОСОБА_1 у невстановлений слідством час, перебуваючи на території смітника в с. Лебедин, незаконно придбав особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено, - канабіс загальною масою 451,70 гр (у перерахунку на суху речовину), переніс його до себе додому за зазначеною адресою, де незаконно зберігав для власних потреб без мети збуту до виявлення та вилучення 20 грудня 2016 року цієї речовини працівниками поліції.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, ставить вимогу про скасування оскаржених судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_1 невиправдано м`яке покарання. Суд апеляційної інстанції, залишивши апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок - без змін, не врахував викладених у цій скарзі доводів та не спростував їх. Ухвалу апеляційного суду вважає такою, що не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, ставить вимогу про скасування оскаржених судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вважає, що його винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, не доведено поза розумним сумнівом. Суд апеляційної інстанції, залишивши апеляційні скарги сторони захисту без задоволення, а вирок - без змін, не врахував викладених у цих скаргах доводів і не спростував їх. Ухвалу апеляційного суду вважає такою, що не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги засудженого, частково підтримала скаргу прокурора, зазначала про необхідність скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу засудженого та заперечували проти задоволення скарги прокурора.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Положеннями ст. 2 КПК визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Касаційний суд зобов`язаний перевірити, чи були додержані судами першої і апеляційної інстанцій процесуальні норми, що регулюють розгляд судами пред`явленого обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів - їх достатності для висновків суду.
Відповідно до ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Саме за такої умови суд може постановити обвинувальний вирок. Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, та яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.
Вимогами ст. 91 КПК передбачено, що в кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Як було зазначено, за ст. 92 КПК обов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина обвинувального вироку, крім іншого, повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови, що в ході судового розгляду винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення доведено з додержанням стандарту, передбаченого ст. 17 КПК. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.