Постанова
Іменем України
22 травня 2019 року
місто Київ
справа № 551/844/16-ц
провадження № 61-18870св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 27 жовтня 2016 року у складі судді Сиволапа Д. С. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 02 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Дорош А. І., Пилипчук Л. І.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у серпні 2016 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у розмірі 97 000, 00 російських рублів.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що згідно з прибутковим касовим ордером він перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 97 000, 00 російських рублів. Посилаючись на те, що ОСОБА_2 набув та зберігає у себе зазначене майно без достатніх правових підстав, позивач просив стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 97 000, 00 російських рублів та понесені судові витрати.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 27 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 02 лютого 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що всупереч обов`язку доказування наявності підстав для задоволення позову позивач не надав доказів того, що грошові кошти отримані відповідачем без достатньої правової підстави. Факт переказу зазначених коштів позивачем відповідачу, факт звернення позивача у червні 2016 року до суду із позовом про стягнення грошових коштів нібито за договором позики, а також надані ОСОБА_2 у справі № 551/557/16-ц заперечення щодо того, що саме позивач був винен йому зазначені кошти, свідчать про те, що між сторонами у справі існували певні домовленості з приводу грошових коштів, тобто перерахування зазначених коштів між сторонами мало договірний характер.
Апеляційний суд додатково зазначив, що факт переказу грошових коштів позивачем відповідачу, що підтверджується наявною у справі копією прибуткового ордера, сам по собі не є належним і допустимим доказом тієї обставини, що відповідач зберігає у себе майно без достатньої правової підстави і зобов`язаний його повернути на користь позивача.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із застосуванням засобів поштового зв`язку у лютому 2017 року, ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 27 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 02 лютого 2017 року, постановити нове рішення про задоволення вимог позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Заявник зазначає, що судами неправильно застосовано правила статті 1212 ЦК України, оскільки між сторонами спору відсутні договірні зобов`язання, тому грошові кошти набуті відповідачем безпідставно та підлягають поверненню позивачу.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення в цілому відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року, а отже касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з наданою позивачем копією прибуткового касового ордера від 15 листопада 2014 року № 315 ОСОБА_1 перерахував ОСОБА_2 через ВАТ "Ощадбанк Росії" 97 000, 00 російських рублів.
Як зазначено у позові, зазначеними коштами ОСОБА_2 заволодів без достатньої правової підстави, а отже в силу положень статті 1212 ЦК України зобов`язаний їх повернути.
Відповідно до рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 26 липня 2016 року у цивільній справі № 551/557/16-ц, яке 12 серпня 2016 року набрало законної сили, встановлено, що позивач ОСОБА_1 вже звертався до суду з аналогічним позовом про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 97 000, 00 російських рублів та вказував, що грошові кошти були перераховані відповідачу за договором позики між сторонами. Зважаючи на те, що сторонами договору не був погоджений конкретний строк повернення позики, позивач листом від 12 квітня 2016 року запропонував відповідачу повернути отримані ним кошти в семиденний строк, але вони повернуті не були.
У своїх запереченнях на зазначений позов ОСОБА_2 зазначив, що саме позивач був винен йому грошові кошти та повернув їх, а тому відсутні підстави для задоволення позову про стягнення заборгованості за договором позики.
Зважаючи на відсутність доказів укладення між сторонами договору позики у задоволенні позовних вимог було відмовлено за безпідставністю.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані іншими спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого);
3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого;
4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.