1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду



ПОСТАНОВА

Іменем України



24 травня 2019 року

Київ

справа №806/1420/16

адміністративне провадження №К/9901/27593/18



Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 30.08.2016 року (головуючий суддя - Токарева М.С.)

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2016 (колегія суддів: головуючий суддя - Кузьменко Л.В., суддів - Зарудяної Л.О., Іваненко Т.В.)

у справі №806/1420/16

за позовом Комунального підприємства "Житомирське трамвайно-тролейбусне управління" Житомирської міської ради

до Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,



ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року Комунальне підприємство "Житомирське трамвайно-тролейбусне управління" Житомирської міської ради (далі - Підприємство, позивач) звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.07.2016 № 0004641204.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 30.08.2016, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2016, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області від 20.07.2016 №0004641204.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Податковий кодекс України не містить норм, які б регулювали порядок сплати державними підприємствами частини чистого прибутку, що вилучаються до державного чи місцевого бюджету, а тому у відповідача не було законних підстав для накладення на позивача за порушення правил сплати (перерахування) податків штрафу, передбаченого статтею 126 Податкового кодексу України.

Не погодившись із вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просив скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

12.01.2017 Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

06.02.2017 від позивача на адресу Вищого адміністративного суду України надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

22.02.2018 касаційну скаргу з матеріалами справи передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (в редакції, що діє з 15.12.2017).

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 04.07.2016 Житомирською ОДПІ було проведено перевірку своєчасності сплати частини чистого прибутку (доходу) до бюджету.

За результатами перевірки, контролюючим органом складено акт від 04.07.2016 №3826/12-04, в якому зафіксовано порушення позивачем терміну сплати самостійно визначеного відрахування з частини чистого прибутку (доходу) протягом строків визначених рішенням Житомирської міської ради від 03.03.2011 №62.

На підставі вказаного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0004641204 від 20.07.2016, яким на підставі ст.126 Податкового кодексу України за затримку на 9 календарних днів сплати грошового зобов`язання в сумі 1 314 537 грн.00 коп. зобов`язано позивача сплатити 10 % штрафу в сумі 131 425 грн. 70 коп.

Позивач не заперечує факт того, що він порушив термін сплати частини чистого прибутку, однак наполягає, що частина чистого прибутку не відноситься за своєю природою до податків, зборів у розумінні ПК України, а тому, у цьому випадку, не можливо застосувати приписи ст. 126 ПК України для визначення штрафу.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

За визначенням пункту 14.1.39 пункту 14.1 ст. 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності;


................
Перейти до повного тексту