ПОСТАНОВА
Іменем України
23 травня 2019 року
Київ
справа №826/1430/16
адміністративне провадження №К/9901/27042/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва у складі судді Келеберди В.І. від 13 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Мацедонської В.Е., суддів Лічевського І.О., Мельничука В.П. від 20 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У січні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, Інспекція), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30 квітня 2015 року №575-17 про нарахування грошового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Інспекція прийняла протиправно, оскільки він не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки під багатоквартирним жилим будинком, за яку йому нараховано податкове зобов`язання, а тому обов`язку сплачувати земельний податок у нього немає. Крім того посилався на те, що при обчисленні розміру податку Інспекція використала копію витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки від 27 січня 2009 року №Ю-24892/2009, який не є належним доказом, а також на отримання оскаржуваного податкового повідомлення-рішення поза межами визначеного законодавством строку.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 червня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Ухвалюючи такі рішення, суди попередніх інстанцій виходили із того, що податкове законодавство пов`язує виникнення в особи обов`язку зі сплати податку на землю одночасно з моментом проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, на якій воно розміщене, тому, перевіривши правильність обчислення відповідачем розміру податкових зобов`язань відповідно до затвердженої технічної документації з нормативної грошової оцінки землі та її індексації, дійшли висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято в межах та у спосіб, що визначені законом.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, вирішення спору без перевірки правомірності нарахування зобов`язань зі сплати земельного податку та дослідження оригіналу витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку землі, залишення поза увагою порушення відповідачем строків направлення податкового повідомлення-рішення. По суті вважає, що нарахування йому податкового зобов`язання зі сплати податку за землю є протиправним та суперечить вимогам Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
У визначені ухвалою строки письмові заперечення на касаційну скаргу не надходили.
В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником нежилих приміщень з №1 по №17 групи приміщень №59, №1 групи приміщень №59а, з №4 по №10, №5а групи приміщень №60, загальною площею 351,10 кв.м, які знаходяться в АДРЕСА_1 і складають 70/100 частин від нежилих приміщень площею 503,90 кв.м згідно договору купівлі-продажу від 05 жовтня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Марініченко О.С. та зареєстрованого в реєстрі за №1928, а також власником нежилих приміщень №№1, 2, 3, з №11 по №17 частини групи приміщень №60 в літ."а" загальною площею 152,80 кв.м, що складає 30/100 частин від нежилих приміщень площею 503,90 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, згідно договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Рафалович-Полегойко В.Ф. та зареєстрованим в реєстрі за №3037.
Відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті -286 ПК України відповідач провів розрахунок сплати земельного податку та визначив позивачу податкове зобов`язання по вказаному платежу за 2015 рік на суму 7670,34 грн., про що 30 квітня 2015 року виніс відповідне податкове повідомлення-рішення №575-17.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.
Відповідно до підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв). А в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Таким чином обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Як визначено статтею 126 ЗК України, право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК України і статтею 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).