ПОСТАНОВА
Іменем України
21 травня 2019 року
Київ
справа №2а-10440/10/2670
адміністративне провадження №К/9901/27645/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Дінал плюс" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.06.2016 (суддя Келеберда В.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2016 (головуючий суддя Грибан І.О., судді: Беспалов О.О., Парінов А.Б.) у справі за позовом Приватного підприємства "Дінал плюс" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві, Головного управління Державної казначейської служби у м.Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість,
ВСТАНОВИВ:
ПП "Дінал плюс" звернулося до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м.Києві (відповідач 1) та ГУ Державного казначейства України в м.Києві (відповідач 2), у якому позивач просив:
визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.03.2008 №0002772309/0, № 0002782309/0;
стягнути з Державного бюджету України на користь позивача бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 17ʼ502ʼ166,00грн. шляхом перерахування зазначеної суми коштів на поточний рахунок позивача.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.06.2016, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2016, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, позивач вважає, що судами безпідставно прийнято як доказ вирок суду, яким колишнього директора ПП "Дінал Плюс" визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого статтею 191 Кримінального кодексу України. Позивач посилається на те, що висновки інших судів щодо правомірності чи протиправності дій особи, поведінка якої є предметом розгляду в адміністративній справі, не є обов`язковими для адміністративного суду, який таку справу розглядає. Як зазначає позивач, висновки податкового органу про нереальність господарських операцій спростовуються наявними у справі доказами. Позивач вважає, що ПП "Дінал плюс" доведено правомірність придбання товару та використання його у межах господарської діяльності. На думку позивача, рішення судів прийняті з порушенням вимог норм підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".
У зв`язку з наведеним, ПП "Дінал плюс" просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.06.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2016 і прийняти у справі нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
ГУ Державного казначейства України в м.Києві (відповідач 2) подало до суду заперечення на касаційну скаргу, де зазначає, що оскаржувані рішення у даній справі є законними та обґрунтованими, прийнятими без порушень норм матеріального і процесуального права. На думку відповідача 2, касаційна скарга позивача є невмотивованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Ухвалою Верховного суду від 17.05.2019 попередній розгляд справи призначено на 21.05.2019.
Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини. ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м.Києві проведено позапланову виїзну перевірку ПП "Дінал плюс" достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за період з 01.11.2007 по 30.11.2007.
За результатами перевірки складено акт від 20.03.2008 №160/23-9/30674897, яким зафіксовано порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2007 року в сумі 7ʼ501ʼ333грн.
На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.03.2008 №0002772309/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 7ʼ501ʼ333грн.
Також, податковим органом проведено позапланову виїзну перевірку ПП "Дінал плюс" достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за період з 01.12.2007 по 31.12.2007, за результатом якої складено акт від 21.03.2008 №169/23-9/30674897. Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2007 року в сумі 10ʼ000ʼ833грн.
На підставі акту від 21.03.2008 №169/23-9/30674897 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.03.2008 №0002782309/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 10ʼ000ʼ833грн.
Позивач, не погоджуючись з рішеннями податкового органу звернувся до адміністративного суду з позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав правомірним та обґрунтованим висновок податкового органу щодо факту відсутності реального виконання договору, укладеного позивачем з ПП "Провідторконд". Суди вказали, що господарська операція фактично не відбулась, а відтак висновок податкового органу про порушення позивачем вимог Закону України "Про податок на додану вартість" у результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад та грудень 2007 року є обґрунтованим, що вказує правомірність прийнятих на підставі такого висновку податкових повідомлень-рішень.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Закон України "Про податок на додану вартість" (далі - Закон №168/97) - спеціальний закон, який врегульовував спірні правовідносини на час їх виникнення.
Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону №168/97 податковий кредит, в залежності від якого визначається сума бюджетного відшкодування, визначається, як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 7 Закону №168/97 передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Як встановлено положеннями пункту 7.2. статті 7 Закону №168/97 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (підпункт 7.2.6); податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов`язань продавця у двох примірниках (підпункт 7.2.3); право на нарахування податку і складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку (підпункт 7.2.4).
Відповідно до підпункту 7.3.1. пункту 7.3 статті 7 Закону №168/97 датою виникнення податкових зобов`язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;
або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пункту 6.1 статті 6 та статті 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду зокрема у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів.
Первинні документи, які є підставою для визнання витрат, повинні відповідати вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".