ПОСТАНОВА
Іменем України
21 травня 2019 року
Київ
справа №803/1586/13-а
адміністративне провадження №К/9901/26987/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Приватного підприємства "Ремо" на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2015 (головуючий суддя Яворський І.О., судді: Сеник Р.П., Попко Я.С.) у справі №803/1586/13-а (876/11019/13) за позовом Приватного підприємства "Ремо" до Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2013 року Приватне підприємство "Ремо" звернулося до адміністративного суду з позовом до Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.04.2013 №0002442201.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 05.08.2013 позовні вимоги задоволено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2015 постанову Волинського окружного адміністративного суду від 05.08.2013 скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції Приватне підприємство "Ремо" звернулося з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2015 у справі №803/1586/13-а (876/11019/13) та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 61 Конституції України, статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 №14.10.1997 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Доводи Приватного підприємства "Ремо" зводяться до того, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанцій неповно з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що стало причиною скасування законного рішення суду першої інстанції та постановлення нового про відмову у задоволенні позову. Зокрема, позивач посилається на правомірність формування ним податкового кредиту за результатом взаємовідносин з Приватним підприємством "Індастріалсервіс", Приватним підприємством "Паралель ВІД" та Приватним підприємством "Прототип СЛВ" з огляду на те, що належними первинними документами складеними за результатом дійсних, реально вчинених господарських операцій з придбання товарів та транспортних послуг, в повній мірі підтверджується рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та зв`язок поведених операцій з його господарською діяльністю. Також позивач вважає, що відсутність товарно-транспортних накладних чи подорожніх листів не може бути беззаперечним свідченням безтоварності проведених операцій, оскільки за наявності інших належних первинних документів бухгалтерського та податкового обліку платник має право на віднесення відповідних сум до податкового кредиту. До того ж, позивач вказує, що податкове законодавство не визначає товарно-транспортну накладну як документ на підставі якого податковий орган має право визначати суму податкового зобов`язання або податкового кредиту. Крім того, підприємство окремо наголошує, що відповідачем не доведено наявність складу порушення позивачем вимог податкового законодавства, не наведено жодних обґрунтованих доводів, які б свідчили про правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, а висновки викладені в акті перевірки є поверхневими, суперечливими та такими, що спростовуються документами долученими до матеріалів справи.
В свою чергу Луцька об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області у запереченні на касаційну скаргу зазначає, що висновок суду апеляційної інстанції про неправомірність формування позивачем податкового кредиту за взаємовідносинами з Приватним підприємством "Індастріалсервіс", Приватним підприємством "Паралель ВІД" та Приватним підприємством "Прототип СЛВ" у зв`язку з відсутністю неналежного документального підтвердження здійснених господарських операцій є обґрунтованим. Відповідач вважає, що судом апеляційної інстанції всебічно та повно з`ясовано всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінено докази, що мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, та встановлено наявність складу порушення позивачем вимог податкового законодавства, що свідчить про правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення. А тому, відповідач просить касаційну скаргу Приватного підприємства "Ремо" залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.05.2016 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Ремо" у справі №803/1586/13-а (876/11019/13).
З 15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України, у зв`язку з чим відповідно до пункту 7 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII Вищий адміністративний суд України припинив свою діяльність.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №803/1586/13-а (876/11019/13) (К/9901/26987/18) за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього Кодексу.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В.В.
Верховний Суд ухвалою від 17.05.2019 прийняв до свого провадження матеріали адміністративної справи №803/1586/13-а (876/11019/13), закінчив проведення підготовчих дій та призначив вказану справу до касаційного розгляду у судовому засіданні без повідомлення сторін на 21.05.2019.
Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи положення частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України перегляду у даній справі підлягають судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області було проведено позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства "Ремо" з питань, що становлять предмет заперечення до акту позапланової виїзної документальної перевірки від 13.03.2013 №1410/22.1/20134978.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 1.4 статті 1, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) внаслідок чого позивачем занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 167173,00грн., в тому числі за серпень 2010 року в сумі 39020,24грн., за вересень 2010 року в сумі 103991,32грн., за листопад 2010 року в сумі 10291,30грн., за грудень 2010 року в сумі 15288,00грн. та завищено податок на додану вартість за березень 2010 року в сумі 1418,00грн.
За результатами поведеної перевірки відповідачем складено акт від 16.04.2013 №2103/22.1/20134978 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.04.2013 №0002442201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 208966,20грн., в тому числі: 167173,00грн. за основним платежем та 41793,20грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість став висновок контролюючого органу про безпідставність формування податкового кредиту за результатом господарських відносин по придбанню товарів та послуг транспорту у Приватного підприємства "Індастріалсервіс", Приватного підприємства "Паралель ВІД" та Приватного підприємства "Прототип СЛВ" з огляду на безтоварний характер проведених операцій, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних правових наслідків. Обґрунтовуючи свою позицію відповідач постилається на аналіз податкової інформації отриманої відносно вказаних суб`єктів господарювання та відсутність належного документального підтвердження виконання договірних відносин, зокрема, товарно-транспортних накладних та подорожніх листів, що ставить під сумнів правомірність формування позивачем даних податкового обліку. На думку суб`єкта владних повноважень, єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій є отримання підприємством позивача незаконної податкової вигоди.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що правочини позивача з контрагентами відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочинів, є економічно виправданими, факт виконання господарських зобов`язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний адміністративний суд виходив з безпідставності формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з Приватним підприємством "Індастріалсервіс", Приватним підприємством "Паралель ВІД" та Приватним підприємством "Прототип СЛВ" огляду на те, що правочини позивача з контрагентами не були спрямовані на настання реальних правових наслідків.
Проте, Верховний Суд не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції та вважає його помилковим, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.