ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/5085/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ткач І.В. - головуючий, Баранець О.М., Стратієнко Л.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Київенерго"
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2019
(головуючий суддя Буравльов С.І., судді Мартюк А.І., Пашкіна С.А.)
та ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.10.2018
(суддя Сташків Р.Б.)
у справі №910/5085/18
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Публічного акціонерного товариства "Київенерго"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1. Київської міської ради,
2. Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
про стягнення заборгованості у розмірі 35 017 803,58 грн,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.Короткий зміст позовних вимог та заяви про заміну сторони правонаступником
1.1. У квітні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (далі - ПАТ "Київенерго") про стягнення 35 017 803,58 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором постачання природного газу №1923/1617-КП-41 від 17.01.2017 в частині здійснення розрахунків.
1.3. Під час розгляду справи у суді першої інстанції ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до суду з клопотанням про залучення до участі у справі №910/5085/18 правонаступника відповідача та заміну ПАТ "Київенерго" його правонаступником - Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - КП "Київтеплоенерго").
1.4. Клопотання обґрунтоване тим, що відповідачем на підставі рішення Київської міської ради від 20.06.2017, у зв`язку із припиненням угоди від 27.09.2001, повернуто майно до комунальної власності територіальної громади міста Києва, що належить до енергетичного комплексу міста Києва. Вказане майно на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 №1693 закріплено на праві господарського відання за КП "Київтеплоенерго".
Правовою підставою зазначеного клопотання позивач вказав, зокрема, ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання".
2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій
2.1. Власником цілісного майнового комплексу з вироблення теплової енергії, який знаходився в користуванні ПАТ "Київенерго" та було закріплено за КП "Київтеплоенерго", є територіальна громада міста Києва, яка здійснює свої розпорядчі повноваження через Київську міську раду.
Підставою передачі такого комплексу в користування ПАТ "Київенерго" була угода щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001.
2.2. Відповідно до угоди від 17.09.2001, яка припинила свою дію, функції, які виконувало ПАТ "Київенерго", надалі виконуватиме КП "Київтеплоенерго" (у частині майна, яке закріплено за КП "Київтеплоенерго").
2.3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 у справі №910/7807/18 було затверджено мирову угоду від 09.10.2018.
Згідно з п. 2 вказаної мирової угоди ПАТ "Київенерго" відступає, а КП "Київтеплоенерго" набуває права грошової вимоги, що станом на дату укладання цієї мирової угоди складає 2 389 598 643,08 грн, шляхом укладення договорів про відступлення права вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців за теплову енергію, до юридичних осіб, фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців за комунальні послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, а також юридичних, фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців з оплати додаткових до основних зобов`язань (неустойки (штрафів, пені), нарахувань (три відсотки річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати у зв`язку з примусовим стягненням боргу).
КП "Київтеплоенерго" стало правонаступником ПАТ "Київенерго" лише в частині зобов`язань з оплати спожитого останнім природного газу, тобто в частині основного боргу, з дати затвердження мирової угоди, якою не було передбачено передання КП "Київтеплоенерго" боргу зі штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат.
3. Короткий зміст ухвали та постанови судів попередніх інстанцій
3.1. 17 жовтня 2018 року ухвалою Господарського суду міста Києва відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі правонаступника відповідача та заміну ПАТ "Київенерго" його правонаступником - Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".
3.2. 30 січня 2019 року постановою Київського апеляційного господарського суду ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
3.2.1. За висновком судів попередніх інстанцій, в цьому випадку відсутні підстави для здійснення процесуального правонаступництва за борговими зобов`язаннями, оскільки положення ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" в частині їх поширення на суб`єктів господарювання, яким надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, кінцевий власник яких є відмінним від кінцевого власника суб`єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним), суперечить положенням ч. 4 ст. 13, частин 1, 4 ст. 41, ч. 2 ст. 61 Конституції України та не підлягає застосуванню до даного спору. В такому разі, виключається можливість заміни боржника (ПАТ "Київенерго") на КП "Київтеплоенерго" за зобов`язаннями ПАТ "Київенерго" перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за відсутності волі КП "Київтеплоенерго" та факту передачі йому кореспондуючих такому зобов`язанню прав вимоги до споживачів.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі №910/5082/18.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
4.1. Не погоджуючись з вищезазначеними ухвалою та постановою, Акціонерне товариство "Київенерго" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу та постанову судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким залучити до участі у справі правонаступника ПАТ "Київенерго" - КП "Київтеплоенерго".
4.2. В обґрунтування вимог своєї касаційної скарги відповідач зазначає таке.
4.2.1. Господарські суди безпідставно не застосували до правовідносин сторін положення ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання", якою встановлено особливий вид правонаступництва. Факт зміни володільця майна, що використовується для виробництва теплової енергії, який відбувся, є достатньою підставою для заміни сторони у справі, зокрема відповідача його правонаступником.
4.2.2. Суди не врахували, що КП "Київтеплоенерго" є суб`єктом господарювання у розумінні п. 1 ч. 2 ст. 55 ГК України, до якого можуть бути застосовані положення ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання".
4.2.3. Помилковими, на думку скаржника, є висновки судів попередніх інстанцій про дискримінаційний характер норми, закріпленої у ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання", оскільки не враховано ні висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях "Пічкур проти України" від 07.11.2013 та "Вілліс проти Сполученого Королівства" щодо визначення терміну "дискримінація", ні відсутність обставин, які б свідчили про дискримінацію Комунального підприємства "Київтеплоенерго" зазначеною нормою.
4.2.4. Стягнення трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань не є заходами відповідальності, визначеної законом чи договором, а способами захисту порушеного майнового права позивача. Відтак в цій частині (вирішення вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат) правовідносини між учасниками судового процесу не підпадають під дію ст. 61 Конституції України, яка стосується виключно відповідальності.
4.2.5. Суд апеляційної інстанції не врахував обставини, що мають значення для справи, встановлені ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 у справі №910/7807/18 про затвердження мирової угоди, не зважаючи на те, що ухвала набрала законної сили.
Отже, в порушення ст.ст. 86, 236 ГПК України господарські суди не надали оцінку зібраним у справі письмовим доказам в цілому та не всебічно з`ясували обставин, на які посилалися сторони.
4.3. У відзиві на касаційну скарга Київська міська рада заперечує проти доводів та вимог, наведених у ній, та просить залишити її без задоволення, а судові рішення, що оскаржуються, - без змін.
4.3.1. Посилання скаржника на те, що під правонаступництвом згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" розуміється перехід усієї сукупності прав та обов`язків у конкретному зобов`язанні від однієї особи до іншої (правонаступника) у зв`язку із вибуттям однієї із сторін зі складу матеріального правовідношення є припущенням, що не ґрунтується на нормах законодавства.
4.3.2. Предметом позовних вимог у цій справі є стягнення штрафних санкцій: пені та додаткових нарахувань - трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань з правопорушника - учасника господарських відносин (АК "Київенерго") у зв`язку із порушенням ним господарських зобов`язань, передбачених укладеним господарським договором купівлі-продажу природного газу з ПАТ "НАК "Нафтогаз України". Основний борг відсутній. Відповідальність за порушення у сфері господарювання є індивідуальною. Закон чітко визначає, що відповідальність може нести виключно та особа, яка порушила встановлений правовий порядок - порушник. Закон не передбачає покладення юридичної відповідальності порушника на іншу особу, яка не є учасником господарських відносин, не брала на себе обов`язків і відповідно не є порушником.
4.3.3 . КП "Київтеплоенерго" не є учасником господарських відносин, що виникли між позивачем та відповідачем у зв`язку із укладенням між ними договору купівлі-продажу природного газу, не приймало на себе і не має жодних обов`язків перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" у зв`язку із виконанням договору купівлі-продажу природного газу, що є предметом спору, не вчиняло жодного господарського правопорушення, оскільки не є учасником господарських відносин, а отже жодним чином на нього не може бути покладена юридична відповідальність.
Таким чином, процесуальне правонаступництво КП "Київтеплоенерго" в частині штрафних санкцій та додаткових нарахувань згідно з ст. 52 ГПК України є протиправним.
4.3.4. Застосування судом норми ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" та ст. 52 ГПК України призведе до зобов`язання КП "Київтеплоенерго" та територіальної громади м. Києва прийняти та нести безумовно непропорційний, надмірний та непомірний тягар, що матиме прояв у необхідності збільшити видаткову частину міського бюджету столиці, не маючи на те встановлених та гарантованих державою способів поповнення дохідної частини міського бюджету та обов`язку сплатити борги приватної юридичної особи. При цьому слід враховувати, що КП "Київтеплоенерго" не вчинило жодної дії, що свідчила б про порушення ним норм діючого законодавства, оскільки воно не є стороною у договорах, укладених між позивачем та відповідачем. Така позиція повністю відповідає правовій позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 20.12.2018 у справі №910/5082/18.
4.3.5. Третя особа-2 у відзиві також наголошує на тому, що мирова угода, затверджена судом у справі №910/7807/18, не містить жодного положення, за яким КП "Київтеплоенерго" приймало б на себе всі права та обов`язки АТ "Київенерго" за укладеними договорами з позивачем. Навпаки, сторони визначили, що порядок погашення зобов`язання з оплати за спожиті енергоносії визначається окремим договором (п. 1.7 мирової угоди), а мирова угода не є новацією в укладених договорах купівлі-продажу природного газу, укладеними між позивачем та відповідачем, а отже, залишаються чинними та обов`язковими для сторін цих договорів.
4.3.6. Відповідач мав та має всі можливості стягувати заборгованість за надані послуги зі споживачів та, відповідно, проводити розрахунки з позивачем. Водночас, законодавство України та умови укладеного між позивачем та відповідачем договору купівлі-продажу природного газу не ставлять у залежність один від одного питання наявності у АТ "Київенерго" майна для виробництва теплової енергії від своєчасності та повноти розрахунків споживачів за надані їм відповідачем послуги та, відповідно, виконання ним договірних зобов`язань перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України".
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
5.1.1. Відповідно до частини 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.1.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 300 ГПК України).
5.1.3. Відповідно до ч. 3 ст. 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.