Постанова
Іменем України
15 травня 2019 року
місто Київ
справа № 306/2548/14-ц
провадження № 61-6315св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 16 березня 2016 року у складі судді Жиганської Н. М. та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 21 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Боднар О. В., Кондора Р. Ю., Мацунича М. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У вересні 2014 року ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання, укладеного 23 січня 2009 року між ними.
Після залучення до справи правонаступника позивача, ОСОБА_1, останній заявою від 05 листопада 2015 року змінив позовні вимоги та просив визнати за ним, як правонаступником ОСОБА_5, право власності на квартиру АДРЕСА_1 та зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди у її поверненні.
Під час розгляду справи судом першої інстанції до участі у справі як третіх осіб залучено ОСОБА_4 та ОСОБА_3
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 17 січня 2014 року Свалявським районним судом Закарпатської області встановлено, що 23 січня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання квартири на АДРЕСА_2 .
17 березня 2014 року Апеляційним судом Закарпатської області рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 17 січня 2014 року змінено та встановлено, що 23 січня 2009 року під час укладення договору дарування квартири між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 фактично укладено договір довічного утримання, за яким ОСОБА_2 зобов`язувалася довічно утримувати ОСОБА_6, а остання за це передала ОСОБА_2 у власність зазначену квартиру. Згадане рішення набуло законної сили.
Відповідач не виконує взяті на себе обов`язки, не звертає уваги на потреби ОСОБА_6 та стан здоров`я, не забезпечує харчуванням та медикаментами, відмовляється здійснювати догляд.
За станом здоров`я ОСОБА_6 щомісячно знаходиться на стаціонарному лікуванні, а відповідач лише один раз провідала її та повідомила, що доглядати за нею не буде.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач вимоги позову не визнала, просила відмовити у його задоволенні.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 16 березня 2016 року уточнений позов ОСОБА_1 задоволено частково. Розірвано договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 . У задоволенні позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкоди у поверненні квартири відмовлено.
Додатковим рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області
від 25 травня 2016 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 1 887, 32 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що "між сторонами склалися такі стосунки, за якими ОСОБА_6 потребувала догляду та утримання, а відповідач не лише не виконувала цього, а протягом тривалого часу (з січня 2012 року до липня 2014 року) не виконувала обов`язків зі здійснення довічного утримання ОСОБА_6, вважала такі обов`язки нав`язаними судами".
В судових засіданнях ОСОБА_2 неодноразово наголошувала на тому, що у неї відсутні можливості щодо утримання ОСОБА_6
Оцінивши покази свідків, суд з`ясував, що ОСОБА_2, після прийняття рішення Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі про визнання недійсним договору дарування, почала навідувати ОСОБА_6, варила їжу, прибирала, викликала лікарів.
Суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 частково здійснювала догляд за ОСОБА_6, однак взагалі не здійснювала утримання з огляду на потреби останньої, зокрема не брала участі у витратах на лікування, оплаті продуктів харчування, комунальних послуг тощо. Отже, є всі підстави для розірвання договору довічного утримання.
При цьому суд вважав, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкод у поверненні квартири, оскільки спірна квартира вибула із власності ОСОБА_2
Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 21 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 скасовано. В задоволенні позову в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 25 травня 2016 року задоволено частково. Додаткове рішення суду першої інстанції скасовано. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 2 618, 12 грн судового збору. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 243, 60 грн судового збору.
Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_2 частково здійснювала догляд за ОСОБА_6, однак взагалі не здійснювала утримання з огляду на потреби останньої, зокрема не брала участі у витратах на лікування, оплаті продуктів харчування, комунальних послуг тощо, що свідчить про неналежне виконання нею умов договору довічного утримання, а до 10 квітня 2014 року взагалі заперечувала наявність такого договору, відповідно до частини першої статті 756 ЦК України, правильно дійшов висновку, що договір підлягає розірванню в судовому порядку.
Оскільки ОСОБА_6 за життя пред`явила вимогу про розірвання договору довічного утримання, в цій частині рішення суду першої інстанції є правильним.
Разом з тим, апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 з огляду на таке.
У справі відповідачем є ОСОБА_2, проте, як встановлено судом, остання відчужила спірну квартиру на підставі договору дарування від 15 травня 2015 року своїм донькам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і право власності зареєстровано за ними у встановленому законом порядку. Останні залучені до участі у справі як треті особи, а не як відповідачі. Суд першої інстанції на такі обставини уваги не звернув та фактично вирішив питання щодо власності осіб без їх залучення до участі у справі як належних відповідачів. Зазначені порушення не можуть бути усунуті апеляційним судом, оскільки на стадії апеляційного розгляду залучення до участі у справі належних відповідачів не передбачено.
Водночас вибуттям спірної квартири із власності ОСОБА_2 суд першої інстанції правильно обґрунтовує відмову у задоволенні вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкоди у поверненні квартири.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції не відреагував належним чином на те, що подана суду представником позивача заява про збільшення позовних вимог 02 грудня 2015 року не була попередньо оплачена судовим збором, судом не постановлено ухвалу про її прийняття чи залишення без руху, не була направлена усім учасникам розгляду справи, що слід розцінювати як те, що така заява не була прийнята.
Із договору довічного утримання, яким визнано договорів дарування, вбачається, що він не містить істотних умов, а тому не може вважатися дійсним, за таких обставин суд повинен був керуватися статтями 215, 216 ЦК України.
Згідно зі статтями 210, 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Матеріали справи не містять доказів державної реєстрації договору довічного утримання.
На переконання заявника, суд не мав права посилатися у рішенні на пояснення ОСОБА_6 та ОСОБА_2, оскільки жодна із них не допитувалась судом як свідок.
Заявник також вказує, що головуюча у справі суддя Жиганська Н. М. здійснила упереджений розгляд справи та повинна була заявити самовідвід, оскільки її зять та представник позивача ОСОБА_7 є двоюрідними братом і сестрою.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 відзив на касаційну скаргу не подав.
Треті особи ОСОБА_4 та ОСОБА_3 подали пояснення, в яких повністю підтримали касаційну скаргу.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 06 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у лютому 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів касаційної скарги щодо задоволеної частини позовних вимог, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 23 січня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Свалявської державної нотаріальної контори Гуледзою С. М., зареєстрований в реєстрі за № 170, за умовами якого ОСОБА_6 зобов`язалася передати безоплатно у власність ОСОБА_2 належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 .
У січні 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування квартири недійсним, зобов`язання скасувати державну реєстрацію, посилаючись на те, що укладений між нею та відповідачем договір дарування є удаваним.