Постанова
Іменем України
20 травня 2019 року
м. Київ
справа № 477/457/17
провадження № 61-33796 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 06 червня 2017 року у складі судді Семенової Л. М. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 17 липня 2017 року у складі колегії суддів: Лисенка П. П., Галущенко О. І., Серебрякова Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про надання їм дозволу на тимчасовий виїзд дитини на територію Автономної Республіки Крим.
На обгрунтування позовних вимог зазначали, що рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 14 травня 2015 року у справі за їх позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні онука, визначено їх право на безперешкодне спілкування з онуком - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у літній період (з 01 червня по 31 серпня) щорічно, не менше одного місяця за обраним ними місцем.
Місцем спілкування у літній період ними обрано тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим, оскільки у м. Євпаторії їм на праві власності належить квартира, де вони зможуть забезпечити онукові відпочинок та оздоровлення.
Посилаючись на те, що мати їх онука - ОСОБА_3 ухиляється
від виконання рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 14 травня 2015 року, не надає нотаріальної згоди на виїзд малолітнього ОСОБА_5 на територію Автономної Республіки Крим, де він неодноразово відпочивав, просили, з урахуванням уточнених позовних вимог, надати дозвіл на поїздку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим, у період з 01 липня 2017 року по
31 серпня 2017 року з метою оздоровлення та відпочинку дитини, без згоди та супроводу його матері - ОСОБА_3, у супроводі ОСОБА_1 та/або ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 06 червня
2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що належними позивачами у вказаній справі є один з батьків (усиновлювач), опікун, піклувальник/ інший законний представник, або особа, уповноважена одним із зазначених осіб, тоді як доказів на підтвердження такої згоди батька дитини, що давало б право на звернення до суду з цим позовом, так само як і доказів на підтвердження необхідності оздоровлення дитини саме на окупованій території Автономної Республіки Крим, позивачі не надали. Незважаючи на те, що Автономна Республіка Крим є територією України, у її межах відсутні державні інституції України, які забезпечують правопорядок, а також ураховуючи наявність судового спору між відповідачем та
ОСОБА_6 (батько дитини, син позивачів) щодо визначення місця проживання дитини, який забезпечено ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 13 липня 2016 року шляхом заборони вивезення дитини за межі України, побоювання ОСОБА_3 у наданні дозволу на виїзд малолітньої дитини є обгрунтованими, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 17 липня 2017 року апеляційну скарну ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилено, рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 06 червня 2017 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції є правильними, обгрунтованими та законними, оскільки законодавством передбачена можливість вирішення у судовому порядку питання про надання дозволу на виїзд дитини, лише у спорі, що виник між батьками дитини, а не у разі спору між матір`ю/батьком дитини та її бабою/дідом. Крім того, суд першої інстанції правильно взяв до уваги наявність між батьками дитини спору щодо визначення її місця проживання, на забезпечення якого ОСОБА_6 заборонено вивозити дитину поза місцем її проживанням, а тому вивезення дитини на тимчасово окуповану територію України викликає обгрунтовані побоювання у матері про можливість неповернення дитини у м. Миколаїв.
Узагальнені доводи касаційної скарги та позиції учасників справи
У серпні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги підстави звернення до суду із зазначеним позовом, зокрема невиконання рішення Апеляційного суду Миколаївської області від
14 травня 2015 року, яким визначено право ОСОБА_1, ОСОБА_2 на безперешкодне спілкування зі своїм онуком за обраним ними місцем. Конституційні вимоги про обовʼязковість виконання судового рішення, а також статті 258 Сімейного кодексу України (далі - СК України), якою передбачено право звернення баби та діда до суду за захистом прав та інтересів малолітніх онуків без спеціальних на те повноважень, судами не застосовані. Суди не врахували, що частиною третьою статті 313 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено можливість фізичної особи, яка не досягла 16 років, на виїзд за межі України у супроводі осіб, які уповноважені батьками. Наявність нотаріально посвідченої згоди одного з батьків, який у такий спосіб уповноважує інших осіб на вивезення своєї дитини за межі України, перевіряється органами державної прикордонної служби України та не входить до предмету доказування у цій справі. Ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від
13 липня 2016 року заборонено ОСОБА_6 вивозити дитину -
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі України, тоді як Автономна Республіка Крим є територією України. Висновок про обгрунтованість побоювань відповідача про неповернення дитини до
м. Миколаєва спростовується приписами статті 5 Федерального закону Російської Федерації "Про правове положення іноземних громадян в Російській Федерації", якою встановлено можливість перебування іноземного громадянина, який прибув у Російську Федерацію, не більше 90 діб. У порушення вимог статті 168 ЦПК України суд першої інстанції не постановив ухвалу про зміну предмету позову та безпідставно залучив до участі у справі Службу у справах дітей Вітовської районної державної адміністрації Миколаївської області, не зважаючи на те, що судові рішення у цій справі жодним чином не впливають на її права та обов`язки, а юрисдикція зазначеного органу не поширює свою дію щодо ОСОБА_5, який проживає в Центральному районі м. Миколаєва, а не у Вітковському районі.
Відзив на касаційну скаргу не надходив до суду касаційної інстанції.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Рух справи у суді касаційної інстанції
01 червня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, ЦПК України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.