П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 травня 2019 року
м. Київ
Справа № 2-а-867/11
Провадження № 11-146зва19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання - Сергійчук Л. Ю.,
заявника - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_2 про перегляд за виключними обставинами постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року (у складі колегії суддів Білоуса О. В., Залімського І. Г., Мельник-Томенко Ж. М.) у справі за його позовом до управління Пенсійного фонду України у м. Ладижині Вінницької області (далі - Управління ПФУ) про перерахунок пенсії з підстави, визначеної п. 3 ч. 5 ст. 361 Кодексу адміністративного судочинства України
(далі - КАС України),
УСТАНОВИЛА:
У лютому 2011 року ОСОБА_2 звернувся до Ладижинського районного суду Вінницької області з позовом до Управління ПФУ, у якому просив:
- визнати неправомірними дії відповідача щодо здійсненого позивачу перерахунку пенсії у 2009 році;
- зобов`язати Управління ПФУ виплатити йому пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в цілому по Україні за календарний рік, що передує року перерахунку, тобто за 2007 рік.
На обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначив, що Управління ПФУ здійснило перерахунок його пенсії всупереч вимог Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"
(далі - Закон № 1058-ІV), чим обмежило його право на пенсійне забезпечення в повному обсязі.
Ладижинський районний суд Вінницької області постановою від 23 лютого 2011 року, прийнятою в порядку у порядку скороченого провадження, адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнив. Визнав протиправними дії Управління ПФУ та зобов`язав відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2008 рік, починаючи із 07 серпня 2010 року, згідно Закону № 1058-ІV.
Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції, Управління ПФУ 16 березня 2011 року звернулося до Вінницького апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою про скасування постанови Ладижинського районного суду Вінницької області від 23 лютого 2011 року та відмови у задоволенні позову.
Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 18 жовтня 2012 року у порядку письмового провадження розглянув апеляційну скаргу Управління ПФУ на рішення суду першої інстанції, за результатами розгляду якої скасував постанову Ладижинського районного суду Вінницької області від 23 лютого 2011 року та відмовив у задоволенні позову.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 07 травня 2013 року відмовив у відкритті касаційного провадження у цій справі, оскільки згідно із ч. 10 ст. 1832 КАС України (у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали), у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції є остаточним і оскарженню не підлягає.
Тобто вказані рішення судів обох інстанцій були постановлені за наявними у справі матеріалами, без виклику сторін та без їх повідомлення про дату засідання.
20 червня 2013 року ОСОБА_2 подав до Європейського суду з прав людини
(далі - ЄСПЛ, Суд) заяву, якій присвоєно № 42991/13, а 06 грудня 2018 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі "Болюх та інші проти України" (заява № 42991/13 та три інші заяви), зокрема оголосив усі заяви прийнятними.
У зв`язку із прийняттям ЄСПЛ зазначеного рішення, у лютому 2019 року ОСОБА_2 подав до Великої Палати Верховного Суду заяву, у якій порушив питання про перегляд за виключними обставинами постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року на підставі п. 3 ч. 5 ст. 361 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) у зв`язку з установленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.
У заяві про перегляд судового рішення за виключними обставинами ОСОБА_2 просив:
- скасувати ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2012 року про відкриття апеляційного провадження та про закінчення підготовки та призначення справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження;
- прийняти нове судове рішення про залишення без розгляду апеляційної скарги у зв`язку з пропуском строку на апеляційне оскарження;
- прийняти нове судове рішення про скасування постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 березня 2019 року відкрила провадження за заявою ОСОБА_2 про перегляд судового рішення за виключними обставинами в адміністративній справі № 2-а-867/11 та призначила справу до розгляду в судовому засіданні на 14 травня 2019 року.
Міністерство юстиції України надало копію рішення ЄСПЛ у справі "Болюх та інші проти України" разом з його автентичним перекладом українською мовою.
У судовому засіданні заявник підтримав заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами та просив її задовольнити з викладених у ній мотивів.
Управління ПФУ відзиву на заяву не подало, до суду представника не направило, хоч було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені в заяві про перегляд рішення суду за виключними обставинами, та обґрунтування заявника під час судового засідання, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 361 КАСУкраїни підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.
З матеріалів справи, рішення ЄСПЛ у справі "Болюх та інші проти України" та додатку до нього вбачається, що 20 червня 2013 року ОСОБА_2 подав до ЄСПЛ заяву № 42991/13.
Заяву мотивовано тим, що постанова суду апеляційної інстанції не ґрунтується на принципі верховенства права та вимогах закону, прийнята без дотримання вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі - Конвенція). При цьому зауважено, що під час прийняття рішення апеляційний суд порушив принцип рівності сторін, а саме: не повідомив ОСОБА_2 про відкриття апеляційного провадження у справі за його позовом та не направив йому копію апеляційної скарги, у зв`язку із чим у позивача не було можливості скористатися правом подати заперечення на апеляційну скаргу та викласти доводи на підтримку своєї позиції. Рішення, прийняте за результатами апеляційного розгляду справи, також не було направлене на адресу заявника.
Рішенням від 06 грудня 2018 року у справі "Болюх та інші проти України" ЄСПЛ констатував порушення Україною п. 1 ст. 6 Конвенції у зв`язку з несправедливістю цивільних проваджень. Суд указав, що національні суди, розглянувши подані у справах заявників апеляційні скарги, не здійснили спроб дізнатись, чи були вони вручені заявникам та чи були заявники повідомлені про розгляд апеляційних скарг будь-яким іншим чином, тим самим позбавили позивачів можливості надати зауваження щодо поданих у їх справах апеляційних скарг та не виконали свого зобов`язання стосовно дотримання закріпленого у ст. 6 Конвенції принципу рівності сторін.
У мотивувальній частині свого рішення ЄСПЛ зазначив, що загальна концепція справедливого судового розгляду охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу (рішення у справі "Руїз-Матеос проти Іспанії"), вимагає, щоб особу, стосовно якої порушено провадження, було проінформовано про цей факт (рішення у справі "Діліпак та Каракая проти Туреччини").