Постанова суду № 525/1225/15-ц від 24.04.2019 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування державної реєстрації договору оренди, зобов`язання вчинити...

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2019року

м. Київ

Справа № 525/1225/15-ц

Провадження № 14-6цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В . Ю., Яновської О . Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_9,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області), ОСОБА_10,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_9

на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 31 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Пилипчук Л. І., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_9 до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_10 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування державної реєстрації договору оренди, зобов`язання вчинити певні дії, та

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що 27 травня 2014 року за його клопотанням та на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Полтавській області (далі - ГУ Держземагентства у Полтавській області) від 09 липня 2014 року № 1509-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", відповідно до статей 15-1, 122, 123, 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), йому надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 55,10 га із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, розташованої в адміністративних межах Корнієнківської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області (далі - Корнієнківська сільрада). Проти відведення йому даної земельної ділянки не заперечувала і Корнієнківська сільрада, що підтверджується рішенням виконкому сільської ради від 14 листопада 2014 року № 43.

10 березня 2015 року ОСОБА_9 звернувся до ГУ Держземагентства у Полтавській області з клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки в оренду та про передачу цієї земельної ділянки йому в оренду строком на 49 років.

13 березня 2015 року ГУ Держземагентства у Полтавській області листом № 31-16-04-2815/2-15 за підписом начальника управління Шила О. Г. повернуло позивачу проект землеустрою для усунення недоліків.

Позивач указував, що 24 березня 2015 року ним було усунуто зазначені у листі недоліки та подано повторне клопотання до ГУ Держземагентства у Полтавській області, проте на порушення частин шостої та тринадцятої статті 123 ЗК України управління без прийняття відповідного рішення (наказу, розпорядження), а лише листом від 21 квітня 2015 року повідомило його, що із громадянином ОСОБА_10 вже укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за номером 9119793. Тобто у ОСОБА_10 виникло право оренди спірної земельної ділянки, тому передача ОСОБА_9 цієї земельної ділянки в оренду неможлива.

ОСОБА_9 вважав, що за його клопотанням 09 липня 2014 року видано наказ ГУ Держземагентства у Полтавській області № 1509-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", тому він має пріоритетне право на укладання договору оренди спірної земельної ділянки.

Крім того, Корнієнківська сільрада у листі від 03 лютого 2015 року № 04-12/40 заперечувала щодо задоволення клопотання ОСОБА_10 про надання останньому спірної земельної ділянки в оренду, оскільки на цю земельну ділянку наданий дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства на ім`я ОСОБА_9

Уточнивши позовні вимоги, посилаючись на вимоги статей 228, 236 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач просив:

? визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 19 березня 2015 року, укладений між ГУ Держгеокадастру у Полтавській області (колишня назва - ГУ Держземагентства у Полтавській області) та ОСОБА_10, предметом якого є оренда земельної ділянки площею 55,10 га, що передана у строкове платне користування строком на 21 рік, кадастровий номер НОМЕР_1, для ведення фермерського господарства, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Корнієнківської сільради;

? скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 19 березня 2015 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

? зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Полтавської області прийняти та розглянути його клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення в оренду ОСОБА_9 земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 55,10 га із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, розташованої в адміністративних межах Корнієнківської сільради, та зобов`язати укласти з ним договір оренди земельної ділянки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Справа переглядалася судами неодноразово.

Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 29 червня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_9 відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 27 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_9 відхилено, рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 29 червня 2016 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовано тим, що видача 09 липня 2014 року заступником начальника ГУ Держземагентства у Полтавській області наказу № 1509-СГ про надання дозволу ОСОБА_9 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 55,10 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, розташованої в адміністративних межах Корнієнківської сільради, не давало позивачеві пріоритетного права на першочергове оформлення договору оренди.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 лютого 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_9 задоволено. Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 29 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 27 вересня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалу суду мотивовано тим, що ГУ Держземагентства у Полтавській області неправомірно відмовило позивачу у затвердженні та поверненні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, що встановлено постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року.

Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 04 серпня 2017 року позов ОСОБА_9 задоволено частково. Визнано договір оренди земельної ділянки від 19 березня 2015 року, укладений між ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_10, предметом якого є оренда земельної ділянки площею 55,10 га, що передана у строкове платне користування, строк оренди 21 рік, для ведення фермерського господарства, кадастровий номер НОМЕР_1, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Корнієнківської сільради, недійсним. Скасовано державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1) від 19 березня 2015 року, укладеного між ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_10 Зобов`язано ГУ Держгеокадастру у Полтавській області прийняти та розглянути клопотання ОСОБА_9 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення в оренду ОСОБА_9 земельної ділянки загальною площею 55,10 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, розташованої в адміністративних межах Корнієнківської сільради. В інший частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ГУ Держземагентства у Полтавській області порушило пріоритетність розгляду клопотань щодо надання в оренду земельної ділянки та порушило конституційні права позивача, оскільки на момент звернення відповідача до ГУ Держземагентства в Полтавській області останнім вже був наданий дозвіл на розробку проекту відведення ОСОБА_9, а тому оспорюваний договір оренди земельної ділянки є таким, що порушує публічний порядок і є недійсним на підставі статті 228 ЦК України.

Також суд зробив висновок, що відновлення порушеного права позивача можливе шляхом зобов`язання ГУ Держегеокадастру в Полтавській області прийняття та розгляду клопотання ОСОБА_9 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки в оренду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Полтавській області укласти з ОСОБА_9 договір оренди спірної земельної ділянки, суд керувався тим, що ця вимога порушує встановлений статтею 186-1, частиною десятою статті 123 ЗК України порядок розгляду клопотань про затвердження проекту землеустрою, а суд не наділений повноваженнями розгляду клопотання про затвердження проекту землеустрою, що, у свою чергу, є обов`язковим для укладення договору оренди землі.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 31 жовтня 2017 року апеляційні скарги ГУ Держеогадастру у Полтавській області, ОСОБА_10 задоволено частково. Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 04 серпня 2017 року в частині задоволення позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 до ГУ Держгеокадастру в Полтавській області, ОСОБА_10 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації відмовлено. Провадження у справі за позовом ОСОБА_9 до ГУ Держгеокадастру в Полтавській області, ОСОБА_10 про зобов`язання вчинити певні дії закрито. Роз`яснено позивачу право звернутися з відповідним позовом до суду в порядку адміністративного судочинства. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що на момент прийняття ГУ Держземагентства у Полтавській області наказу від 19 березня 2015 року №1163-00 у позивача не виникло право на спірну земельну ділянку, а чинним законодавством не передбачена пріоритетність права особи у наданні їй конкретної земельної ділянки залежно від черговості за часом звернення з відповідним клопотанням, тому затвердження проекту землеустрою та передача в оренду земельної ділянки відповідачу ОСОБА_10 здійснена з дотриманням норм ЗК України і не порушує права позивача.

Крім того, позивач не довів, що сторони оспорюваного правочину чи одна із сторін мали умисел на порушення публічного порядку при укладенні договору, зокрема, на порушення його прав і свобод.

Також апеляційний суд вказав, що спір у частині позовних вимог про зобов`язання ГУ Держегеокадастру в Полтавській області прийняти та розглянути клопотання ОСОБА_9 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки йому в оренду не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки такі вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2017 року ОСОБА_9 звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що відмовляючи у задоволенні клопотання про затвердження проекту землеустрою та передачу в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства, ГУ Держземагентства у Полтавській області порушило норми ЗК України, пункти 2.1, 2.3 рішення Колегії Держземагентства України від 14 жовтня 2014 року, принципи розсудливості; оскаржуваний договір оренди земельної ділянки порушує публічний порядок, тому в силу вимог частини другої статті 228 ЦК України є нікчемним; відносини, пов`язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 19 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіряючи законність визначення апеляційним судом юрисдикції вказаної справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає наступне.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016року № 1402-VIII"Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду судами першої й апеляційної інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 цього Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції).

Аналогічні положення закріплено у частині першій статті 19 та пункті 7 частини першої статті 4 КАС України у редакціївід 03 жовтня 2017 року.

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, у разі якщо один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду судами першої й апеляційної інстанцій), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Частиною першою статті 19 ЦПКУкраїни в редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

За положеннями статті 16 ЦПК України у редакції, чинній на момент вирішення питання про відкриття провадження судом першої інстанції, не допускалося об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Разом з тим згідно із частиною другою статті 118 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, позивач мав право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_9 просив:

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично-значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.

Якщо позовні вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог, то такі вимоги мають розглядатися в одному провадженні.

Такий висновок неодноразово висловлювався Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 03 квітня 2018 року у справі 761/33504/14-а (провадження № 11-99апп18), від 15 квітня 2018 року у справі № 809/739/17 (провадження № 11-252апп18), від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17(провадження№ 11-230цс18), від 25 квітня 2018 року у справі № 552/9255/15-а (провадження № 11-168апп18), від 20 червня 2018 року у справі № 802/307/17-а (провадження № 11-320апп18), від 20 червня 2018 року у справі № 750/3322/17 (провадження № 14-110цс18) та від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17 (провадження № 14-330цс18).

У даному випадку рішення суб`єкта владних повноважень реалізовано, оскільки відповідачами укладено договір оренди, тобто виникли взаємні майнові права і обов`язки, що притаманне для цивільних правовідносин.

Позовні вимоги ОСОБА_9 про зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Полтавської області прийняти та розглянути його клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки також підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки вимога пов`язана спільним предметом - правом на земельну ділянку, який є предметом спору ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, та результат розгляду цього спору прямо залежить від розгляду попередніх вимог (про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_10 ; скасування державної реєстрації договору оренди).

Розгляд одних і тих же вимог та надання правової оцінки одним і тим же доказам у різних справах різних юрисдикцій протирічить завданню правосуддя щодо вирішення спору.

Апеляційний суд зробив помилковий висновок, що спір у частині позовних вимог про зобов`язання ГУ Держегеокадастру в Полтавській області прийняти та розглянути клопотання ОСОБА_9 про затвердження проекту щодо відведення земельної ділянки йому в оренду не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки у даному випадку у відповідача виникло майнове право на земельну ділянку, на яку заявляє свої права і позивач.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки позовні вимоги у справі однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог, то такі вимоги мають розглядатися в одному провадженні, а саме за правилами цивільного судочинства, тому помилковим є висновок апеляційного суду про закриття провадження у справі в частині позовних вимог з підстав, що ці вимоги мають розглядатися за правилами КАС України.

Разом з тим матеріалами справи підтверджено, що постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року, яка набрала законної сили, визнано протиправними дії ГУ Держземагентства у Полтавській області щодо відмови у затвердженні та поверненні листом від 13 березня 2015 року № 31-16-0.4-2815/2-15 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_9 загальною площею 55,10 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, розташованої в адміністративних межах Корнієнківської сільради. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 про передачу йому зазначеної земельної ділянки в оренду строком на 49 років відмовлено (т. 3, а. с. 111?118).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

................

Перейти до повного тексту