Постанова
Іменем України
16 травня 2019 року
м. Київ
справа № 461/2418/16-ц
провадження № 61-30495 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,
учасники справи:
позивач - Галицька районна адміністрація Львівської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1,
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Львівське комунальне підприємство "Старий Львів", Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, Львівська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду Львівської області від 18 травня 2016 року у складі судді Зубачик Н. Б. та рішення Апеляційного суду Львівської області від
06 червня 2017 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Цяцяка Р. П.,
Шандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року Галицька районна адміністрація Львівської міської ради (далі Галицька районна адміністрація) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Львівське комунальне підприємство "Старий Львів" (далі ЛКП "Старий Львів"), Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, Львівська міська рада, про зобов`язання вчинити дії.
Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що ОСОБА_1 є власником квартири
АДРЕСА_1 , який відповідно до рішення Львівського облвиконкому від 26 лютого 1980 року № 130 є пам`яткою культурної спадщини (охоронний № 249).
Посилаючись на те, що відповідач самовільно провела роботи із заміни віконних заповнень у квартирі на металопластикові без будь-яких дозвільних документів, позивач просив зобов`язати ОСОБА_1 за власні кошти привести до автентичного вигляду самовільно встановлені два віконні заповнення у вищевказаній квартирі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 18 травня 2016 року позов Галицької районної адміністрації задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_1 за власні кошти привести до автентичного вигляду самовільно встановлені два віконні заповнення у квартирі АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що будинок АДРЕСА_1 є пам`яткою культурної спадщини, перебуває у власності Львівської міської ради та на обслуговуванні комунального підприємства "Старий Львів". Власником квартири № 8 у зазначеному будинку є ОСОБА_1, яка без дозволу органу охорони культурної спадщини замінила дерев`яні віконні заповнення на металопластикові, що призвело до порушення автентичного вигляду будинку, як пам`ятки культурної спадщини, та втрати нею культурних та функціональних властивостей. Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про охорону культурної спадщини" використання пам`ятки культурної спадщини повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам`ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо. Пам`ятки, їхні частини, пов`язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця. Юридичні і фізичні особи, які завдали шкоди пам`яткам, їхнім територіям (у тому числі незаконним будівництвом), зобов`язані відновити пам`ятки та їхні території, а якщо відновлення неможливе - відшкодувати шкоду відповідно до закону. З рахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Галицької районної адміністрації.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 06 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 травня 2016 року в частині стягнення з позивача на користь відповідача суми сплаченого судового збору у розмірі 1 378,00 грн скасовано, в іншій частині рішення Галицького районного суду
м. Львова від 18 травня 2016 року залишено без змін.
Рішення суду апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обгрунтованість позовних вимог Галицької районної адміністрації, оскільки відповідач в порушення вимог статей 22, 24 Закону України "Про охорону культурної спадщини" самовільно, без відповідного дозволу уповноважених органів замінила частини (елементи) пам`ятки культурної спадщини, зокрема віконні заповнення у квартирі, змінивши зовнішній вигляд пам`ятки в цілому. Суд відхилив доводи про звернення позивача до суду з пропуском строку позовної давності, оскільки відповідач у суді першої інстанції не подавала заяви про її застосування. Апеляційний суд також зазначив, що вчинене відповідачем порушення законодавства про охорону культурної спадщини є триваючим, а тому до вимог про усунення такого порушення строк позовної давності не застосовується. Вважав безпідставними посилання в апеляційній скарзі на те, що діючим законодавством не вимагалося надання дозволу на заміну вікон, оскільки вони спростовуються положеннями Закону України "Про охорону культурної спадщини", в редакції що діяла на момент заміни віконних заповнень, а незнання норм закону не звільняє від відповідальності за невиконання його вимог. Апеляційний суд вказав, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд першої інстанції, не звернув увагу на те, що відповідач ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, а тому помилково стягнув з неї судового збір у розмірі 1 378,00 грн.
Узагальнені вимоги та доводи касаційної скарги
У липні 2017 року до касаційного суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій вона просила скасувати рішення Галицького районного суду Львівської області від 18 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 06 червня 2017 року, в частині вирішення питання про зобов`язання відповідача вчинити дії, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не урахували, що обов`язок заміни віконних заповнень безпосередньо покладено на виконавчі органи Львівської міської ради за кошти міського бюджету. Крім того, заміна віконних фасадів у м. Львові здійснюється на підставі рішення Львівської міської ради від 31 серпня 2007 року № 643 "Про впорядкування та встановлення віконних і дверних фасадів на території історичного ареалу
м. Львова", яке не діяло у 2004 році на момент здійснення заявником заміни вікон у належній їй квартирі АДРЕСА_1, тобто станом на 2004 рік Львівською міською радою не визначався порядок здійснення заміни віконних фасадів у пам`ятках культурної спадщини, а тому посилання судів попередніх інстанцій про необхідність отримання дозвільних документів для здійснення таких робіт є безпідставними.
Відзиви на касаційну скаргу не надійшли.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Рішення апеляційного суду в частині вирішення питання про розподіл судових витрат не оскаржується, а тому в касаційному порядку в цій частині не переглядається.
Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Установлені судами фактичні обставини справи