Постанова
Іменем України
16 травня 2019 року
м. Київ
справа № 208/6674/16-ц
провадження № 61-13917св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс" на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2017 року та додаткову постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2018 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Каратєвої Л. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс" (далі - ТОВ "ПБП "Азовінтекс") про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення коштів.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 06 грудня 2013 року він прийнятий на роботу до ТОВ "ПБП "Азовінтекс" на посаду бетонника 3 розряду. 15 квітня 2015 року, у зв`язку з призивом до Збройних сил України на строкову службу, йому видано трудову книжку та повідомлено, що наказом від 10 квітня 2015 року № 62-к він звільнений з підприємства на підставі вимог пункту 3 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Вважає звільнення з підприємства незаконним.
Уточнивши позовні вимоги, позивач остаточно просив суд скасувати наказ ТОВ "ПБП "Азовінтекс" від 10 квітня 2015 року № 62-к, як такий, що не відповідає вимогам закону та поновити його з 10 квітня 2015 року на посаді бетонника 3 розряду у ТОВ "ПБП "Азовінтекс", стягнути із ТОВ "ПБП "Азовінтекс" на свою користь середній заробіток за період знаходження на строковій військовій службі у Збройних силах України із 10 квітня 2015 року по 13 жовтня 2016 рік у розмірі 36 968,40 грн.
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 квітня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що станом на 15 квітня 2015 року, тобто на дату звільнення позивача, пунктом 3 частини першої статті 36 та частини третьої статті 119 КЗпП України заборонено звільняти лише працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Проте ця заборона не розповсюджувалась на позивача, який призваний на інший вид військової служби, а саме на строкову військову службу.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 квітня 2017 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано наказ ТОВ "ПБП "Азовінтекст" від 10 квітня 2015 року № 62-к про звільнення ОСОБА_1, як такий що не відповідає вимогам закону, та поновлено ОСОБА_1 на посаді бетонника 3 розряду у ТОВ "ПБП "Азовінтекс". Стягнуто із ТОВ "ПБП "Азовінтекс" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час знаходження на строковій військовій службі у Збройних силах України із 10 квітня 2015 року по 13 жовтня 2016 року.
Додатковою постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2018 року заяву ТОВ "ПБП "Азовінтекс" задоволено. Стягнуто із ТОВ "ПБП "Азовінтекс" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час знаходження на строковій військовій службі у Збройних силах України із 10 жовтня 2015 року по 13 жовтня 2016 року грошові кошти у розмірі 36 968,40 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що на момент призиву до Збройних сил України, а саме 21 квітня 2015 року, у державі України оголошено мобілізацію згідно з указом Президента України від 14 січня 2015 року № 15 "Про часткову мобілізацію", у зв`язку з чим посилання місцевого суду на те, що заборона звільняти працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації не поширюється на позивача, є помилковим.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У березні 2018 року ТОВ "ПБП "Азовінтекс" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач призваний на строкову військову службу, що не є призовом під час мобілізації, а тому він не належить до категорії військовослужбовців, на яких поширюються гарантії у вигляді збереження місця роботи та середнього заробітку. Крім того, позивач пропустив встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду, доказів поважності пропуску строку не надав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
У травні 2018 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ "ПБП "Азовінтекс", уяких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.
У серпні 2018 року ТОВ "ПБП "Азовінтекс" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило суд скасувати додаткове рішення суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що зі змісту оскаржуваного додаткового рішення вбачається, що вони прийняте за заявою ТОВ "ПБП "Азовінтекс". Проте будь-яких заяв із цього приводу відповідач не подавав, оскільки не згідний із рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2017 року. ТОВ "ПБП "Азовінтекс" не було повідомлено апеляційним судом про дату та час розгляду заяви про винесення додаткової постанови,
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ПБП "Азовінтекс" на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2017 року, витребувано цивільну справу та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ПБП "Азовінтекс" на додаткову ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2018 року, витребувано цивільну справу та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги ТОВ "ПБП "Азовінтекс" не підлягають задоволенню із таких підстав.
Судами встановлено, що із 06 грудня 2013 року ОСОБА_1 працював у ТОВ "ПБП "Азовінтекс" на посаді бетонника 3 розряду.
10 квітня 2015 року ОСОБА_1 складена заява про звільнення його з підприємства, у зв`язку з призивом на військову службу із 15 квітня 2015 року.
10 квітня 2015 року ОСОБА_1 звільнений з підприємства на підставі вимог пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку з призовом на строкову військову службу, відповідно до наказу ТОВ "ПБП "Азовінтекс" від 10 квітня 2015 року № 62-к.
Згідно з довідки військового комісара Дніпродзержинського об`єднаного міського військового комісаріату від 17 жовтня 2016 року ОСОБА_1 призваний із 21 квітня 2015 року по 13 жовтня 2016 року на строкову військову службу до Збройних сил України.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до положень статті 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до частин першої та третьої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.
Статтею 119 КЗпП України визначено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 119 КЗпП України).