Постанова
Іменем України
20 травня 2019 року
м. Київ
справа №569/13545/17
провадження №61-44514св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області
від 11 травня 2018 року у складі судді Харечка С. П. та постанову апеляційного суду Рівненської області від 15 серпня 2018 року у складі суддів Боймиструк С. В., Хилевич С. В., Шимків С. С.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення зі зняттям з реєстраційного обліку в органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири.
Позов мотивовано тим, що 17 жовтня 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність квартиру, загальною площею 49,90 кв. м, житловою площею 26,90 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, на підставі договору іпотеки від 13 березня 2008 року.
У вказаній квартирі зареєстровані та проживають відповідачі, чим порушується право банку, як власника цього нерухомого майна у повній мірі реалізувати належне йому право власності, що, відповідно до статей 319, 321 ЦК України, статті 114 ЖК УРСР, статті 40 Закону України "Про іпотеку", є підставою для їх виселення з квартири без надання їм іншого житла.
Позивач направляв на адресу відповідачів повідомлення з вимогою про добровільне звільнення вищевказаного нерухомого майна, яке останніми не виконано, у зв`язку з чим банк звернутися до суду про їх виселення.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 травня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Рівненської області від 15 серпня 2018 року, у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що оскільки квартира, яка є предметом договору іпотеки, придбана не за рахунок отриманого кредиту, то відповідачі не можуть бути виселені з неї без надання іншого житла.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що частиною першою статті 114 ЖК УРСР визначено вичерпний перелік громадян, яким повинно бути надане інше жиле приміщення при їх виселенні. Відповідачі не входять до зазначеного переліку громадян, тому не забезпечуються житлом при виселенні.
Судами не враховано, що надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої ради віднесено до компетенції виконавчого комітету міської ради. Не з`ясовано, до чиєї компетенції належить право надавати житло у разі виселення відповідачів та безпідставно покладено цей тягар на позивача.
Заявник посилається на те, що відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР на кредитора не покладено обов`язок за власний рахунок надавати житло боржнику, який підлягає виселенню з предмета іпотеки. Позивачем не порушено положення вказаної норми, тому частина друга статті 109 ЖК УРСР не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про виселення.
При вирішенні даного спору суди мали керуватись положеннями глави 6 ЖК УРСР, що регламентує користування жилим приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду та виселення з них (статті 150-174 вказаного Кодексу) та не містить обмежень щодо розпорядження власниками житлом, яке є їх власністю, а також обмежень щодо їх виселення у разі звернення стягнення на їх житло з підстав неналежного виконання грошового зобов`язання, забезпеченого цим житлом.
Відзиву на касаційну скаргу відповідачі не подали.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права