Постанова
Іменем України
20 травня 2019 року
м. Київ
справа №183/1474/15
провадження №61-36538св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа - Новомосковська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1,
ОСОБА_2 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2017 року у складі судді Городецького Д. І. та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2018 року у складі суддів Красвітної Т. П., Городничої В. С., Свистунової О. В.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - Новомосковська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області (далі - Новомосковська державна нотаріальна контора), вимоги якого уточнили під час розгляду справи та просили: визнати недійсним свідоцтво про право власності на Ѕ частину житлового будинку з надвірними побудовами та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, видане на ім`я ОСОБА_4, посвідчене Новомосковською державною нотаріальною конторою 12 серпня 2002 року; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 серпня 2002 року на 1/6 частину вказаного житлового будинку, видане на ім`я ОСОБА_4, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину вказаного житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частину цього житлового будинку з надвірними побудовами та спорудами, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5
Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід позивачів ОСОБА_5, після смерті якого відкрилася спадщина на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкоємцями ОСОБА_5 першої черги за законом були його діти - ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та дружина ОСОБА_4
Частка кожного із спадкоємців становила по 1/3 частини спадкового майна.
У встановлений законодавством строк до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулися дружина спадкодавця ОСОБА_4, дочка спадкодавця ОСОБА_3, та позивачі, як онуки спадкодавця, в порядку представлення після смерті сина спадкодавця - ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Таким чином, частка онуків спадкодавця склала 1/3 частину спадкового майна, яку за життя мав би успадкувати їх батько ОСОБА_7, як син спадкодавця.
12 серпня 2002 року державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори Ковальовій В. К. видано свідоцтво про право власності на Ѕ частину вказаного житлового будинку, як на частку в спільному сумісному майні.
12 серпня 2002 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом по 1/6 частині за кожним на вказаний житловий будинок в порядку спадкування після ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
04 вересня 2002 року позивачам видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частину (по 1/12 частині за кожним) на вказаний житловий будинок, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла баба позивачів ОСОБА_4, під час проведення поховання якої їм стало відомо про те, що шлюб між нею і ОСОБА_5 був розірваний приблизно в середині 70-х років.
За життя ОСОБА_4 заповіла усе своє майно дочці ОСОБА_3
15 січня 2015 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану позивачами отримано Витяг з державного реєстру актів цивільного стану громадян про розірвання шлюбу, відповідно до якого 10 січня 1975 року за актовим записом №5 було зареєстровано розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_4
З урахуванням наведеного вбачається, що нотаріус не мав права видавати ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на Ѕ частину житлового будинку, як на частку в спільному сумісному майні, оскільки право власності на будинок спадкодавець зареєстрував у 1995 році, тобто через 20 років після розірвання шлюбу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки житловий будинок був побудований під час перебування ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у шлюбі, в період з 1957 по 1958 роки, то відповідно до статті 22 КпШС України спірний будинок був спільним сумісним майном подружжя та незалежно від того, що ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок (домоволодіння) лише 18 грудня 1995 року, тобто, після розірвання шлюбу між подружжям, нотаріус правильно та на законних підставах видав свідоцтво про право власності на Ѕ частину будинку ОСОБА_4, у зв`язку з чим, позовні вимоги в частині визнання недійсним зазначеного свідоцтва задоволенню не підлягають.
Разом з тим, оскільки шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був розірваний 10 січня 1975 року, нотаріус не мала права видавати ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом на частину жилого будинку після смерті ОСОБА_5, оскільки вона не є спадкоємцем першої черги за законом.
Позивачі мали об`єктивну можливість довідатися про факт розірвання шлюбу між бабою і дідом та не було жодних причин, які б перешкоджали їм дізнатися про ці обставини. Позивачами оскаржуються правовстановлюючі документи. видані у 2002 році, а позов подано 12 березня 2015 року, після спливу понад 13-ти років, тобто, з пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявлено стороною у справі.
Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції змінено в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову. В іншій частині рішення залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що свідоцтво про право власності від 12 серпня 2002 року, що видане на ім`я ОСОБА_4 на право власності на Ѕ частину спірного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами в частині споруджень та побудов (літня кухня літ. "Г", літній душ літ. "Д", навіс літ. "Е", огорожі №2 - 4) є незаконним, оскільки вказане нерухоме майно збудовано після розірвання шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (10 січня 1975 року) та не є спільним сумісним майном подружжя.
Доказів, що вказані об`єкти є спільним сумісним майном ОСОБА_4 та ОСОБА_5 матеріали справи не містять, що не було враховано місцевим судом, який дійшов помилкового висновку про правомірність у повному обсязі вищевказаного оспорюваного свідоцтва від 12 серпня 2002 року, тому рішення місцевого суду у цій частині підлягає зміні.
Встановивши факт неперебування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі на час смерті спадкодавця ОСОБА_5, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про незаконність свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 серпня 2002 року в частині права ОСОБА_4 на 1/6 частину спірного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_5
Разом з тим, позивачами пропущено строк позовної давності більше ніж на дев`ять років та не доведено належними і допустимими доказами того, що вони не знали та не могли дізнатися про розірвання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 шлюбу 10 січня 1975 року. З урахуванням наведеного та поданої ОСОБА_3 заяви про застосування строку позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з цих підстав, у зв`язку з чим змінив рішення суду першої інстанції в частині правового обґрунтування відмови у позові.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, ОСОБА_1, ОСОБА_8, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Зміст касаційної скарги зводиться до викладу обставин, якими позивачі обґрунтовували позов, зокрема щодо безпідставності видачі ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 та свідоцтва про право власності на Ѕ частину спірного нерухомого майна, як на частку спільного сумісного майна подружжя.
Щодо пропуску строку позовної давності заявники послались на те, що про порушення свої прав вони дізнались з 15 січня 2015 року, зокрема з дня звернення ОСОБА_3 з позовом до суду про поділ спірного будинку в натурі. Крім того, про факт розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позивачі дізналися у 2013 році, що підтверджено показами свідка ОСОБА_9
Заявники вважають, що строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом ними не пропущено, у зв`язку з чим суди безпідставно відмовили у задоволенні позову.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.