Постанова
Іменем України
15 травня 2019 року
м. Київ
справа № 759/11778/16-ц
провадження № 61-39434св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 листопада 2017 року в складі судді Величко Т. О. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2018 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 15 травня 2013 року укладений договір позики № 15-05/13, за яким ОСОБА_2 отримав грошові кошти у сумі 1 467 000,00 грн, що на день передачі грошей еквівалентно 180 000,00 дол. США, строком повернення до 30 серпня 2013 року включно. У момент укладення договору позики грошові кошти у сумі 1 467 000,00 грн передані відповідачу, про що складений та підписаний акт прийому-передачі № 1. У встановлений договором строк відповідач кошти не повернув, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у сумі 6 748 436,73 грн, що складається із: суми позики у розмірі 1 467 000,00 грн; процентів за користування позикою (облікова ставка Національного Банку України) на підставі статті 1048 ЦК України у розмірі 746 382,45 грн; інфляційного збільшення боргу на підставі частини другої статті 625 ЦК України у розмірі 1 318 586,45 грн; пені у розмірі 3 089 502,00 грн; трьох процентів річних у розмірі 126 965,83 грн.
Враховуючи викладене позивач просила стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 6 748 436,73 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 6 748 436,73 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику. Оскільки у визначений у договорі позики строк кошти повернуті не були, у позивача були підстави для звернення до суду з цим позовом.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позову і стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 6 748 436,00 грн і ухвалено в цій частині нове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто на її користь із ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 15 травня 2013 року в розмірі 1 467 000, 00 грн;746 382,45 грн - процентів за користування позикою; 1 315 800,86 грн - інфляційного збільшення боргу; 1 000 000,00 грн - пені; 126 965,83 грн - трьох відсотків річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України. В іншій частині рішення залишено без змін.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду виходив із того, що оскільки розмір неустойки (пені) значно більший від розміру боргового зобов`язання, колегія суддів на підставі частини третьої статті 551 ЦК України дійшла висновку, що розмір пені має бути зменшений із 3 089 502,00 грн до 1 000 000,020 грн. Крім того, інфляційне збільшення суми боргу складає 1 315 800,86 грн.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників
У липні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2018 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що він не підписував договір позики та акт. Суди попередніх інстанцій не мали права обґрунтовувати своє рішення висновком експертизи, проведеним у кримінальній справі. Не було досліджено на підтвердження вказаних позивачем фактів, чи було наявне цільове використання коштів, отриманих від позивача. Місце проживання позивача у договорі не зазначено, тобто можна прийти висновку, що вказаний договір має дефекти в його оформленні, що вказує на можливі зловживання ОСОБА_1 своїми правами. Суди не дослідили обставин подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер. Він не був належним чином повідомлений про засідання, на якому було винесено рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 листопада 2017 року. Позивачем пропущено строк позовної давності, але процесуальні порушення допущені судом першої інстанції позбавили його свого права на подання заяви про застосування строку позовної давності.
У жовтні 2018 року на адресу суду від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому вона зазначила, що доводи заявника були предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, на які вичерпно надано відповіді в мотивувальній частині постанови.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2018 року відкрито провадження у справі та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.