ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Лященко Н. П.
на постанову від 9 квітня 2019 року у справі № 800/4/17 (провадження
№ 11-588заі18)
за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправним та скасування рішення
Короткий виклад історії справи
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом до ВККС, у якому просив:
- визнати протиправними дії Комісії щодо прийняття рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення його з посади судді Апеляційного суду Харківської області;
- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 14 грудня 2016 року № 1918/дп-16 у частині прийняття рішення про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення його з посади судді Апеляційного суду Харківської області.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що протиправність дій відповідача полягала в порушенні процедури розгляду скарг та звернень народних депутатів України Кармазіна Ю. А., Філенка В. П., секретаря Ради національної безпеки й оборони України Богатирьової Р . В., голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Швеця В. Д., скарг ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , копії яких не було направлено на його адресу, унаслідок чого він був позбавлений можливості повною мірою захистити свої права.
ОСОБА_1 указував, що оскаржуване рішення Комісії прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема статті 87 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а саме з порушенням строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, оскільки факти і події, які стали приводом для порушення дисциплінарної справи, мали місце 8-10 років тому.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 17 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення ВККС від 14 грудня 2016 року № 1918/дп-16 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_1 та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади; у решті позовні вимоги залишив без задоволення.
Ухвалюючи таке рішення, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 у частині визнання протиправними дій Комісії щодо прийняття рішення про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення його з посади судді Апеляційного суду Харківської області є безпідставними та задоволенню не підлягають, оскільки такі дії є прямою реалізацією повноважень ВККС, вчинені в межах наданих повноважень та в порядку, визначеному Законом № 2453-VІ.
При цьому суд першої інстанції зазначив про наявність у діях позивача ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 83 Закону № 2453-VI, а саме систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя, у зв?язку із чим висновки Комісії, викладені в оскаржуваному рішенні щодо вчинення позивачем дисциплінарного правопорушення, є правомірними та обґрунтованими.
Водночас Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що ВККС помилково визначила початок перебігу трирічного строку для застосування дисциплінарного стягнення, оскільки всупереч положенням частини четвертої статті 96 Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VІІІ) та частини одинадцятої статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ) обчислила перебіг строку з дати набуття чинності Законом № 192-VІІІ, мотивуючи це тим, що до 29 березня 2015 року звільнення судді за порушення присяги не відносилося до видів дисциплінарного стягнення. Так, суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що початок перебігу строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності обчислюється із дня вчинення проступку, а не від дати набуття чинності тією чи іншою правовою нормою.
За таких обставин Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду задовольнив позов ОСОБА_1 щодо визнання протиправним та скасування рішення ВККС.
Не погодившись із цим рішенням з підстави порушення судом норм матеріального та процесуального права, у травні 2018 року Комісія подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій просила скасувати зазначене рішення та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.
На обґрунтування апеляційної скарги ВККС зазначила, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку, що припинення ОСОБА_1 громадянства Російської Федерації (далі - РФ) відбулося шляхом подання ним заяви про вихід з громадянства РФ та прийняття Генеральним консульством РФ у м. Харкові рішення про надання дозволу про вихід з громадянства РФ від 31 травня 2011 року.
ВККС також не погоджується з висновком суду про помилковість визначення Комісією початку перебігу строку для застосування дисциплінарного стягнення, оскільки трирічний строк застосування до судді дисциплінарного стягнення, на думку відповідача, має обчислюватися з 29 березня 2015 року - з дня набрання чинності змінами до Закону № 2453-VІ.
Водночас Комісія в апеляційній скарзі не оскаржувала рішення щодо обставин та висновків суду у частині порушення цільового використання ОСОБА_1 бюджетних коштів при укладанні від імені суду договорів оренди транспортного засобу та передачі в оренду державного майна.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 9 квітня 2019 року рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення ВККС від 14 грудня 2016 року № 1918/дп-16 про притягнення до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади - скасовано та постановлено у цій частині нове рішення - про відмову в задоволенні позову. У решті рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2018 року залишено без змін.
Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками суду першої інстанції, що проведення перевірки скарг і звернень на дії позивача, порушення дисциплінарного провадження та його розгляд ВККС здійснила в межах наданих повноважень та в порядку, визначеному Законом № 2453-VI, та констатувала, що достовірність установлених перевіркою фактів та пов`язаних з ними обставин не заперечувалась учасниками справи.
Крім того, у своїх висновках Велика Палата Верховного Суду навела позицію ОСОБА_1 , який зазначав, що дійсно - у період перебування у статусі судді та на момент призначення його головою Апеляційного суду Харківської області, а саме з 2004 по 2011 роки, він мав подвійне громадянство, про що не повідомляв жодні державні установи.
При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилася з доводами відповідача, що наявність у судді ОСОБА_1 подвійного громадянства призвела до негативних наслідків. Зокрема, мали місце численні звернення та скарги громадян та народних депутатів України до відповідних правоохоронних і державних органів, а також висвітлення такої інформації в засобах масової інформації, що беззаперечно призводило до зниження рівня довіри громадян до судової влади та дискредитації судової системи в цілому.
На думку Великої Палати Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 83 Закону № 2453-VI, а саме: систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя, а тому висновки ВККС, викладені в її рішенні від 14 грудня 2016 року, щодо вчинення позивачем дисциплінарного правопорушення є правомірними та обґрунтованими. Однак при постановленні оскаржуваного судового рішення Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про помилкове визначення Комісією початку перебігу трирічного строку для застосування дисциплінарного стягнення. Зокрема, за позицією суду першої інстанції, ВККС при ухваленні рішення від 14 грудня 2016 року діяла поза межами строків давності притягнення позивача до відповідальності.
Велика Палата Верховного Суду відхилила викладені висновки суду першої інстанції. При цьому зазначила, що перевірку та розгляд скарг щодо поведінки судді Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_1 здійснено в період триваючої судової реформи, тобто під час реформування, зміни складу, повноважень та компетенції органів державної влади, зокрема й у частині вирішення питань притягнення судді в цій справі до дисциплінарної та юридичної відповідальності за порушення присяги судді.
Крім того, розгляд скарг та звернень стосовно судді ОСОБА_1 було зупинено на період розгляду його заяви від 30 січня 2014 року про звільнення у відставку, яку суддя відкликав у березні цього ж року і яка була явно спрямована на затягування вирішення питання про його звільнення на підставі пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що факти допущення суддею Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_1 порушення присяги були в повній мірі встановлені і викладені в пропозиції члена ВРЮ ОСОБА_7 від 6 квітня 2012 року.
Однак у зв?язку з наявністю об?єктивних обставин ВРЮ була позбавлена можливості ухвалити рішення за результатами розгляду скарг і звернень на дії судді ОСОБА_1
Велика Палата Верховного Суду наголосила й на тому, що як на момент отримання ВРЮ скарг і звернень на дії судді ОСОБА_1, так і на час повернення матеріалів з Верховної Ради України строк притягнення судді до відповідальності за порушення присяги взагалі не застосовувався, а відтак і звільнення судді за порушення присяги згідно із частиною четвертою статті 87 Закону № 2453-VI у редакції 2010 року не було обмежене в часі.
Після того як діяльність та повноваження ВРЮ було відновлено (4 червня 2015 року), ураховуючи внесені до законів № 2453-VI та від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР