ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2019 року
м. Київ
Справа № 904/6726/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Стратієнко Л.В., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області
у складі судді Мельниченко І.Ф.
від 27.11.2018
та постанову Центрального апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Кощеєва І.М., Кузнецової І.Л., Подобєда І.М.
від 26.02.2019
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коском Плюс"
до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод"
про стягнення 5 108 837,69 грн
за участю представників:
позивача: Шипіленко Р.О.
відповідача: не з`явився
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог.
У червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Коском Плюс" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод", в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, яка була подана до суду 10.09.2018 та прийнята господарським судом до розгляду, просив стягнути з відповідача 2 136 439,57 грн заборгованості, 2 650 969,00 грн інфляційних втрат та 321 429,12 грн три відсотки річних.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем в повному обсязі взятих на себе зобов`язань з оплати отриманого товару за договорами поставки № 13035Т від 11.03.2013, № 13040Т від 12.03.2013, № 13039 від 27.03.2013, укладеними між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Група "Лінія безпеки", право вимоги за якими останній передав Товариству з обмеженою відповідальністю "Київантікор" на підставі договорів цесії № 3/2014 від 09.07.2014, № 4/2014 від 09.07.2014 та № 5/2014 від 09.07.2014, які в подальшому були передані Товариством з обмеженою відповідальністю "Київантікор" позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Коском Плюс" на підставі договору про відступлення прав вимоги № 291216-1 від 29.12.2016.
2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Між Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Група "Лінія безпеки" (постачальник) були укладені наступні договори поставок:
- № 13035т від 11.03.2013 (далі по тексту договір № 13035т),
- № 13039 від 27.03.2013 (далі по тексту - договір № 13039),
- № 13040т від 12.03.2013 (далі по тексту - договір № 13040т).
Згідно з пунктом 1.1. зазначених договорів постачальник зобов`язався поставити та передати у власність замовника товар відповідно до специфікацій, а замовник взяв на себе зобов`язання прийняти та оплатити товар на умовах, визначених в договорі.
Відповідно до пунктів 1.2., 6.3. договору № 13035т предметом поставки є запасні частини до тепловоза ЧМЕ-3, дизеля К6S310DR. Загальна сума договору складає 6 097 777,78 грн з ПДВ.
Відповідно до пунктів 1.2., 6.3. договору № 13039 предметом поставки є запасні частини до тепловоза ТЄМ2. Загальна сума договору складає 41 349,00 грн з ПДВ.
Відповідно до пунктів 1.2., 6.3. договору № 13040т предметом поставки є секції холодильника 7317.100 тепловоза ЧМЕ-3 в кількості 120 штук. Загальна сума договору складає 885 600,00 грн з ПДВ.
У пунктах 5.1., 5.2., 5.3. вказаних договорів сторони узгодили, що поставка товару здійснюється протягом 5-ти днів тільки у разі письмового повідомлення (згоди замовника). Поставка товару здійснюється зі складу постачальника згідно з Інкотермс 2010 на умовах СРТ склад замовника. Датою поставки товару вважається дата підписання накладної на приймання товару.
Відповідно до пункту 7.2. договорів поставки замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 60 банківських днів з дня його тримання. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками накладної. Тобто у зазначеному пункті сторони дійшли згоди щодо відстрочення оплати поставленого товару.
На виконання умов договорів постачальник поставив замовнику (відповідачу) обумовлений договорами товар на загальну суму за трьома договорами поставки 2 151 439,57 грн, а саме:
- за договором № 13035т на загальну суму 1 512 310,57 грн на підставі накладних № РН-0405/01 від 05.04.2013, № РН-0417/01 від 17.04.2013, № РН-0424/02 від 24.04.2013, № РН-0527/01, № РН-0527/02 від 27.05.2013, № РН-0528/01 від 28.05.2013, № РН-0603/01 від 03.06.2013, № РН-0604/01 від 04.06.2013, № РН-0606/01 від 06.06.2013, № РН-0612/02 від 12.06.2013, № РН-0621/01, № РН-0621/02 від 21.06.2013, № РН-0626/02, № РН-0626/03, № РН-0626/05, № РН-0626/06, № РН-0626/07, № РН-0626/08 № РН-0626/09 від 26.06.2013;
- за договором № 13039 на загальну суму 41 349,00 грн на підставі накладної № РН-0327/01 від 27.03.2013;
- за договором № 13040т на загальну суму 597 780,00 грн на підставі накладних № РН-0408/01 від 08.04.2013, № РН-0419/01 від 19.04.2013, № РН-0422/01 від 22.04.2013, № РН-0606/02 від 06.06.2013, № РН-0612/01 від 12.06.2013, № РН-0617/01 від 17.06.2013.
Однак, замовник зобов`язання за договорами щодо оплати отриманого товару виконав лише частково та з порушенням строків, визначених умовами договорів, у зв`язку з чим у нього перед постачальником виникла заборгованість за трьома договорами поставки на загальну суму 2 136 439,57 грн.
01.07.2017 сторони договорів поставки: Приватне акціонерне товариство "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Група "Лінія безпеки" підписали між собою акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.07.2014, в якому визначили, що у замовника перед постачальником наявна зазначена сума заборгованості
В подальшому, 09.07.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Група "Лінія безпеки", як цедентом, та Приватним підприємством "Київантікор", як цесіонарієм, були укладені три договори цесії, а саме:
- № 3/2014, відповідно до пунктів 1.1., 1.2. якого цедент уступає, а цесіонарій набуває права вимоги виконання зобов`язання боржника - Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" перед цедентом з оплати товару за договором № 13039 на загальну суму 26 349,00 грн;
- № 4/2014, відповідно до пунктів 1.1., 1.2. якого цедент уступає, а цесіонарій набуває права вимоги виконання зобов`язання боржника перед цедентом з оплати товару за договором № 13040т на загальну суму 597 780,00 грн;
- № 5/2014, відповідно до пунктів 1.1., 1.2. якого цедент уступає, а цесіонарій набуває права вимоги виконання зобов`язання боржника перед цедентом з оплати товару за договором № 13035т на загальну суму 1 512 310,57 грн.
Відповідно до пункту 2.1. вказаних договорів цесії, цедент зобов`язаний передати цесіонарію документи, які посвідчують та підтверджують права, передані останньому, а також інформацію, яка є важливою для їх здійснення в строк, не більше 30-ти днів з моменту підписання цих договорів.
Постачальник (цедент) - Товариство з обмеженою відповідальністю "Група "Лінія безпеки" надіслав боржнику повідомлення № 99 від 09.07.2014, № 100 від 09.07.2014 та № 101 від 09.07.2014 про факт уступки права вимоги виконання грошового зобов`язання боржником за договорами поставки № 13035т, № 13039, № 13040т на користь Приватного підприємства "Київантікор".
29.12.2016 між Приватним підприємством "Київантікор" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Коском плюс" (новий кредитор, позивач) був укладений договір про відступлення права вимоги № 291216-1, відповідно до пункту 1.1. якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредитору і стає кредитором за основними договорами згідно з переліком, наведеним у Додатку № 1 до цього Договору, зокрема за договорами постави № 13039 від 27.03.2013, № 13040т від 12.03.2013 та № 13035т від 11.03.2013, укладеними між постачальниками первісними кредиторами за основними договорами, які вказані у Графі № 2 "найменування первісного кредитора за Основним договором" переліку у Додатку № 1 до цього Договору та Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (боржник) .
За умовами пункту 1.2. договору відступлення права вимоги новий кредитор безоплатно одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов`язань за основними договорами. З цього договору випливає, що новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов`язаннях, що виникли з основних договорів в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору.
Відповідно до пункту 2.1. договору про відступлення права вимоги первісний кредитор повинен передати новому кредитору всі документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення за основними договорами в термін до 10-ти календарних днів з моменту підписання даного договору.
Первісний кредитор зобов`язаний сповістити боржника про відступлення права вимоги за цим договором протягом 10-ти календарних днів з моменту його підписання.
На виконання умов договору відступлення права вимоги первісний кредитор надіслав боржнику повідомлення від 29.12.2016 про відступлення права вимоги за зазначеними вище договорами поставки на користь Товариством з обмеженою відповідальністю "Коском плюс".
Набувши право вимоги за договорами поставки № 13039 від 27.03.2013, № 13040т від 12.03.2013 та № 13035т від 11.03.2013, укладеними між Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Група "Лінія безпеки", новий кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю "Коском плюс" звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" про стягнення 2 136 439,57 грн заборгованості за зазначеними договорами поставки, а також про стягнення 2 406 560,38 грн інфляційних втрат та 237 669,00 грн трьох відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.
У подальшому позивач збільшив позовні вимоги в частині інфляційних втрат та трьох відсотків річних та просив стягнути з відповідача 2 136 439,57 грн заборгованості, 2 650 969,00 грн інфляційних втрат та 321 429,12 грн три відсотки річних.
3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.
Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 27.11.2018, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2019, задовольнив позовні вимоги. Стягнув з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коском Плюс" 2 136 439,57 грн основного боргу, 321 429,12 грн річних, 2 650 969,00 грн інфляції грошових коштів та 76 632,57 грн судового збору.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що:
- позивач є належним позивачем у справі, оскільки набув права вимоги до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" щодо стягнення заборгованості за договорами поставки № 13039 від 27.03.2013, № 13040т від 12.03.2013 та № 13035т від 11.03.2013 на підставі договору про відступлення права вимоги № 291216-1 від 29.12.2016, який є дійсним, факт чого встановлений господарським судом в рішенні по справі № 904/8978/17.
- позовна вимога про стягнення основного боргу є обґрунтованою, оскільки обставини дійсності та реальності господарських операцій, здійснених за договорами поставки № 13039 від 27.03.2013, № 13040т від 12.03.2013 та № 13035т від 11.03.2013 на підставі накладних, встановлені адміністративним судом у справі № 804/5390/16, а також господарським судом у справі № 904/8978/17, і такі обставини є приюдиційними для цієї справи, факт неповного виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати отриманого за договорами товару є доведеним, наявність заборгованості за договорами поставки у заявленому до стягнення розмірі визнана самим відповідачем шляхом підписання акту звірки взаємних розрахунків від 01.07.2014. Суди не взяли до уваги доводи відповідача про підробленні підпису посадової особи відповідача на акті та визнали акт належним доказом у справі, оскільки крім підпису акт містить відбиток печатки відповідача;
- вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних є правомірними, оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання є доведеними, визначений позивачем та заявлений до стягнення розмір зазначених сум є правильним;
- позовні вимоги заявлені в межах строку позовної давності, яка за висновками судів переривалась відповідно до частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України вчиненням відповідачем дій, які свідчать про визнання ним наявності боргу перед позивачем, а саме: підписанням акту звірки взаємних розрахунків від 01.07.2014.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі відповідач - Приватне акціонерне товариство "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2019, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. За твердженням скаржника суди попередніх інстанцій:
- не досліджували оригінали договорів цесії та відступлення права вимоги, на підставі яких відбувалась передача права вимоги за договорами поставки № 13039 від 27.03.2013, № 13040т від 12.03.2013 та № 13035т від 11.03.2013, у зв`язку з чим дійшли передчасних висновків про наявність у позивача права вимоги до відповідача щодо стягнення заборгованості за зазначеними договорами поставки;
- порушили статтю 91 Господарського процесуального кодексу України, оскільки задовольнили позовні вимоги за відсутності в матеріалах справи оригіналів договорів цесії та відступлення права вимоги, що відповідно до зазначеної норми є підставою для відмови у задоволенні позову.
Скаржник також зазначає, що суд апеляційної інстанції допустив припущення щодо наявності укладених правочинів по відступленню права вимоги, їх змісту, а також щодо наявності у позивача доказів переходу права вимоги, чим порушив принцип змагальності сторін, диспозитивності господарського судочинства та вимоги частини 1 статті 513 та частини 2 статті 517 Цивільного кодексу України.
11.05.2019 відповідач подав до Верховного Суду додаткові письмові пояснення (доповнення) до касаційної скарги від 11.05.2019, які надійшли до суду касаційної інстанції 14.05.2019.
Відповідно до частини 1 статті 298 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.
Згідно зі статтею 288 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає строк на касаційне оскарження, касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.
Постанова Центрального апеляційного господарського суду у цій справі, яку відповідач оскаржує в касаційній скарзі, була прийнята 26.02.2019. Повний текст постанови складено 04.03.2019. Отже, відповідно до вимог частини 1 статті 288 Господарського процесуального кодексу України останнім днем строку на касаційне оскарження є 25.03.2019. Однак, як вбачається з відомостей Укрпошти на конверті, в якому відповідач надіслав на адресу Верховного Суду додаткові письмові пояснення (доповнення) до касаційної скарги, зазначені доповнення до касаційної скарги були подані відповідачем 11.05.2019, тобто після спливу строку на касаційне оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2019 у справі № 904/6726/17. При цьому, відповідач в доповненнях до касаційної скарги не наводить причин пропуску строку на касаційне оскарження та не просить поновити пропущений строк на подання доповнень до касаційної скарги. З огляду на викладене Верховний Суд не приймає до уваги подані позивачем письмові пояснення (доповнення) до касаційної скарги від 11.05.2019.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів залишити без змін, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи встановили всі обставини, дослідили всі докази, наявні в матеріалах справи, які є належними, допустимими та достовірними, врахували обставини, встановлені адміністративним та господарським судами в інших справах, прийняли правильні рішення відповідно до норм чинного законодавства, а доводи скаржника в касаційній скарзі є безпідставними, необґрунтованими та не спростовують правильні висновки судів.
14.05.2019 позивач подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду клопотання про передачу справи № 904/6726/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з тим, що ця справа містить виключну правову проблему у застосуванні положень частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України щодо визнання акту звірки розрахунків підставою для переривання строку позовної давності та розгляд справи Великою Палатою Верховного Суду необхідний для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не вбачає підстав для його задоволення з огляду на таке.
Відповідно до частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена частиною п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України, передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Однак, доводи, наведені заявником в клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, не містять належного обґрунтування існування правової проблеми, яку містить ця справа саме у правозастосуванні частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України. Зазначене питання може бути вирішене Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду як належним судом, зокрема і з урахуванням існуючої практики застосування зазначеної норми закону.
Верховний Суд, оцінивши доводи Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод", викладені в клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, дійшов висновку, що заявник не довів, а суд не встановив існування у цій справі виключної правової проблеми чи інших підстав, що могли б бути підставою для передачі справи № 904/6726/17 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі статті 302 Господарського процесуального кодексу України, ця справа не містить виключної правової проблеми і така передача не є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду та відхиляє клопотання Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" про передачу справи № 904/6726/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.
Касаційний господарський суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.