ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2019 року
м. Київ
Справа № 904/4051/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Мамалуй О.О., Ткач І.В.,
за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;
за участю представників:
позивача - Печерного С.Л.,
відповідача - Волощука П.Ю.,
третьої особи, яка не заявляє
самостійних вимог щодо предмета спору
на стороні позивача - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства "Укртрансгаз",
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області
(суддя - Бєлік В.Г.)
від 27.11.2018,
та постанову Центрального апеляційного господарського суду
(головуючий - Антонік С.Г., судді - Дармін М.О., Іванов О.Г.)
від 18.02.2019,
за позовом акціонерного товариства "Укртрансгаз",
до публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,
про визнання договору укладеним,
В С Т А Н О В И В:
у вересні 2018 року акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулося до господарського суду з позовом про визнання договору про транспортування природного газу № 1807000381/04ADg5625 від 01.08.2018 укладеним в редакції АТ "Укртрансгаз", що відповідає типовій формі договору транспортування природного газу, затвердженій постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2497 від 30.09.2015.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що АТ "Укртрансгаз" надіслало на адресу відповідача проект договору транспортування природного газу № 1807000381/04ADg5625 від 01.08.2018 у двох примірниках, один з яких підписаний позивачем. Цей договір складений відповідно до Типової форми договору транспортування природного газу, затвердженої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2497 від 30.09.2015. Відповідач підписав договір з протоколом розбіжностей, де п. 9.3 договору виклав у своїй редакції і 15.08.2018 направив позивачу, про що свідчить лист № 2-Сл-8396-0818. Вважаючи, що редакція п. 9.3 вказаного договору, викладена відповідачем в протоколі розбіжностей до договору, суперечить постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2497 від 30.09.2015, якою затверджено Типову форму договору на транспортування природного газу, а редакція цього пункту позивача повністю узгоджується з Типовою формою договору, позивач, керуючись ст. ст. 179, 181, 184, 187 ГК України, Законом України "Про ринок природного газу", постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2497 від 30.09.2015, звернувся з цим позовом до суду.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2018, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2019, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
19.03.2019 позивач подав касаційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2019, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ "Укртрансгаз".
Підставами для скасування судових рішень зазначає те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права - ст. 638 ЦК України, ст. 179 ГК України, постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" № 256 від 04.03.2012, постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2497 від 30.09.2015 "Про затвердження Типового договору транспортування природного газу", а також порушення норм процесуального права - ст. ст. 7, 73, 76-79, 86, 91, 236 ГПК України. Судами не було належним чином взято до уваги те, що підставою цього спору була і ч. 7 ст. 181 ГК України, згідно з якою, якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, укладення якого є обов`язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. Відмовивши у задоволенні цих позовних вимог, суди фактично погодилися, що договір (зокрема його п. 9.3) є укладеним у редакції відповідача. Внаслідок відмови судів попередніх інстанцій задовольнити позовні вимоги про визнання договору укладеним до правовідносин між сторонами щодо транспортування природного газу були застосовані положення постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2012 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (постанова Кабінету Міністрів України № 256). Однак, постанова Кабінету Міністрів України № 256 поширюється на інші правовідносини та встановлює механізм фінансування видатків місцевих бюджетів, відмінний від механізму визначеного постановою Кабінету Міністрів України № 20. Посилається і на те, що втрата чинності постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 не призводить до необхідності застосування до правовідносин, які становлять предмет договору, положень постанови Кабінету Міністрів України № 256, як це пропонував здійснити відповідач у протоколі розбіжностей до договору. Стверджує, що НКРЕКП було зазначено в поясненнях про те, що останньою розроблено проект постанови про внесення змін до Типового договору транспортування природного газу, в якому запропоновано п. 9.3 договору викласти у такій редакції: "Оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою чинним законодавством, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період". Також, НКРЕКП вказала в своїх поясненнях, що питання щодо змісту п. 9.3 розділу IX Типового договору, може бути врегульоване шляхом конкретизації умов спірного пункту, зокрема, викладенням його в редакції, як визначено в проекті постанови НКРЕКП "Про внесення змін до Типового договору транспортування природного газу", якою не передбачено застосування постанови Кабінету Міністрів України № 256. На думку позивача, судами не враховано та не надано жодної правової оцінки наявності внесених змін до постанови НКРЕКП від 27.12.2017 № 1437, які вступили в дію з 01.08.2018. Вказує на те, що судом першої інстанції було прийнято рішення без врахування доводів та доказів позивача.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач посилається на необов`язковість укладення договору № 1807000381/04ADg5625 від 01.08.2018, оскільки між сторонами існує укладений (не розірваний, не припинений) договір транспортування природного газу № 1512000733 від 17.12.2015, яким і врегульовано правовідносини сторін. Існування одночасно двох договорів про транспортування природного газу є неможливим. Вказує і на те, що суд не має повноважень самостійно вносити зміни у договір. На думку відповідача, до правовідносин між сторонами щодо транспортування природного газу мають бути застосовані положення Кабінету Міністрів України № 256 саме в силу чинного законодавства. Запропонована позивачем редакція договору порушує законні права і інтереси ПАТ "Дніпрогаз", а вимога визнати запропоновану позивачем редакцію договору фактично змушує ПАТ "Дніпрогаз" укласти договір в редакції, що суперечить вимогам чинного законодавства. Зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів, не доводять порушення судами норм матеріального і процесуального права. Просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
Як встановлено судами, АТ "Укртрансгаз" надіслало на адресу ПАТ "Дніпрогаз" договір транспортування природного газу № 1807000381/04AО§5625 від 01.08.2018 у двох примірниках, один з яких було підписано позивачем.
Відповідач підписав цей договір з протоколом розбіжностей і 15.08.2018 листом № 2-Сл-8396-0818 направив позивачу (а.с. 23, т. 1).
Згідно з протоколом розбіжностей в редакції замовника (відповідача) п. 9.3 договору викладено в такій редакції: "у випадку, якщо загальна вартість щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця перевищує загальну вартість щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця, оператор до 14 числа газового місяця, наступного за звітним, надсилає замовнику рахунок на оплату за добовий небаланс (розмір визначається як різниця між загальною вартістю щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця та загальною вартістю щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця). Замовник має оплатити рахунок на оплату за добовий небаланс у термін до 5 робочих днів, крім вартості послуг, визначених абзацом другим цього пункту.
Оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період".
Позивач запропонував таку редакцію п. 9.3 договору: "у випадку, якщо загальна вартість щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця перевищує загальну вартість щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця, оператор до 14 числа газового місяця, наступного за звітним, надсилає замовнику рахунок на оплату за добовий небаланс (розмір визначається як різниця між загальною вартістю щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця та загальною вартістю щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця). Замовник має оплатити рахунок на оплату за добовий небаланс у термін до 5 робочих днів, крім вартості послуг, визначених абзацом другим цього пункту.
Оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субвенцій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період".
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, взявши до уваги те, що у спірному п. 9.3 Типового договору міститься посилання на порядок, встановлений нормативно-правовим актом, який втратив свою чинність, і постанова Кабінету Міністрів України є актом вищої юридичної сили ніж постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, дійшли висновку про відсутність підстав для визнання укладеним договору на умовах, запропонованих позивачем, адже такі умови відсилають до норм, які втратили чинність. Також вказали на те, що звернення позивача з позовом про визнання договору укладеним можливе лише у разі ухилення сторони від укладання договору (укладання якого є обов`язковим). Однак, відповідач не ухилявся від укладання договору, а підписав його з протоколом розбіжностей, а тому позивачем було неправильно обрано спосіб захисту у цьому випадку. Крім того, суди вказали на наявність між сторонами діючого договору транспортування природного газу № 1512000733 від 17.12.2015.
Проте, повністю погодитися з такими висновками господарськими судів не можна з огляду на таке.
За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Частина 2 ст. 16 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який встановлений договором або законом. З набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений не тільки договором або законом, але й судом у визначених законом випадках (ст. 16 ЦК України).
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ГПК України).