П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2019 року
м. Київ
Справа № 759/9631/17
Провадження № 11-37апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М ., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2018 року (у складі колегії суддів Костюк Л. О., Бужак Н. П., Кузьменка В. В.) у справі за його позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУ ПФУ в м. Києві) про зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати,
УСТАНОВИЛА:
У червні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ГУ ПФУ в м. Києві, у якому просив зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати"
(далі - Закон № 2050-ІІІ).
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначив, що ГУ ПФУ в м. Києві неправомірно відмовило йому у нарахуванні компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати згідно з чинним законодавством, оскільки на виконання постанови Святошинського районного суду м. Києва від 14 березня 2011 року відповідач здійснив перерахунок пенсії позивача та щомісячної додаткової пенсії, однак позивач їх не отримав.
Святошинський районний судм. Києва рішенням від 17 липня 2018 року позов задовольнив. Зобов`язав ГУ ПФУ в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_3 компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати, передбачену Законом № 2050-ІІІ.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 01 листопада 2018 рокускасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Позивачу роз`яснено, що спірні правовідносини регламентовані нормами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Не погодившись із таким рішенням суду апеляційної інстанції, у грудні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2018 року та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Обґрунтовуючи свою позицію в касаційній скарзі, позивач вказав, що предметом його позову є оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, а тому за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 січня 2019 року згадану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції
Закону № 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судове рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
ОСОБА_3 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції 1 категорії, інвалідом ІІ групи безстроково.
Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію відповідно до Закону Українивід 09 квітня 1992 року № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"
(далі - Закон № 2262-XII).
У грудні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ГУ ПФУ в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування і несплати йому пенсії у повному розмірі та зобов`язання здійснити перерахунок і виплату доплати до пенсії відповідно до ст. 50, 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Святошинський районний суд м. Києва постановою від 14 березня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2011 року, адміністративний позов задовольнив частково. Визнав дії ГУ ПФУ в м. Києві незаконними та зобов`язав здійснити перерахунок і виплату позивачу державної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01 серпня 2010 року, за виключенням проведених виплат. Позовні вимоги щодо перерахунку пенсії за період з 21 червня 2010 року по 31 липня 2010 року (справа № 2а-997/11) залишив без розгляду. Рішення суду набрало законної сили і є чинним.
На підставі вказаного судового рішення ГУ ПФУ в м. Києві здійснило перерахунок пенсії позивача за період 01 серпня 2010 року по 30 червня 2011 року, з 01 липня 2011 року по 22 липня 2011 року в розмірі 21 тис. 984 грн 25 коп. Розмір недоотриманої суми пенсії склав 50 тис. 659 грн 78 коп.
У січні 2017 року позивач звернувся до відповідача з заявою щодо нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходу, за результатом розгляду якої відповідач листом від 24 січня 2017 року № 1725/03/Л-74 повідомив ОСОБА_3 про відсутність бюджетних призначень на виплату додаткових пенсій.
Вважаючи таку відмову ГУ ПФУ в м. Києві у виплаті компенсації необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, ОСОБА_3 звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС Україниє переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.