У Х В А Л А
13 травня 2019 року
м. Київ
Справа № 2540/3203/18
Провадження № 11-445апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М ., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О . С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула матеріали касаційної скарги ОСОБА_5 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 рокуу справі № 2540/3203/18 за позовом ОСОБА_5 до Сновського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (далі - відділ ДВС, ГТУЮ відповідно), ГТУЮ, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Універсал банк", про визнання дій неправомірними іскасування постанови та
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2018 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до відділу ДВС, ГТУЮ, в якому з урахуванням уточнення позовних вимогпросив:
- визнати неправомірними дії головного державного виконавця відділу ДВС Гордійко А. В. щодо винесення постанови від 03серпня 2018 року у виконавчому провадженні № 55674195 про стягнення виконавчого збору у розмірі 69 тис. 159,94 грн (далі - спірна постанова);
- визнати протиправною та скасувати спірну постанову.
На обґрунтування позову ОСОБА_5 зазначив, що державний виконавець не вчиняв дії з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом № 750/6564/14 2/750/2166/14, виданимДеснянським районним судом містаЧернігова 09 липня 2015 року, тому у нього не було підстав для стягнення з боржника виконавчого збору, визначеного у спірній постанові.
Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 06 жовтня 2018 року позов задовольнив повністю.
Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що станом на дату винесення спірної постанови у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, тому така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII"Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII). Крім цього, суд першої інстанції зазначив, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 цього Закону без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Суд першої інстанції вказав, що такі висновки відповідають правій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеній у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 761/11524/15-ц.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 04 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
Суд апеляційної інстанції керувався тим, що частини перша та друга статті 27 Закону № 1404-VIII установлюють загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем. Апеляційний суд вважає, що частина третя статті 40 Закону № 1404-VIII є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила встановлені частинами першою та другою статті 27 цього Закону застосовуватися не можуть. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено законом. Під час вчинення виконавчих дій виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначається про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. При цьому норми статті 27 Закону № 1404-VIII містять вичерпний перелік підстав та умов, за якими виконавчий збір не стягується, зокрема визначено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, за умови, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.Суд апеляційної інстанції вказав, що такі висновки відповідають правій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року у справі № 808/3791/16.
Не погодившись з указаним судовим рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_5 подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 рокута залишити в силі рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2018 року.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що до спірних правовідносин застосовується частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII. На думку скаржника,для стягнення виконавчого збору необхідна наявність двох умов, а саме вчинення державним виконавцем дій, направлених на примусове виконання рішення, та фактичне стягнення заборгованості. Позивач зазначає, що частина третя статті 40 Закону № 1404-VIII не встановлює обов`язків для боржника сплатити виконавчий збір, а регулює порядок вчинення виконавчих дій виконавцем, а відтак суд апеляційної інстанціїнеправильно тлумачить норми Закону № 1404-VIII.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15 січня 2019 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 26 квітня 2019 року передав справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу з викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 346 цього Кодексу, або з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 346 цього Кодексу.
Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду послався на те, що при вивченні судової практики щодо застосування норм права у подібних правовідносинах було виявлено їх різне застосування й тлумачення судами касаційної інстанції різної юрисдикції.
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 808/3791/16 дійшов висновку, що частини перша та друга статті 27 Закону № 1404-VIII установлює загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем. Частина третя статті 40 Закону № 1404-VIII є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальніправила, встановлені частинами першою та другою статті 27 цього Закону, застосовуватися не можуть. До того ж суд касаційної інстанціїзауважив, що стягувач звернувся із заявою про повернення виконавчого документу відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII, у зв`язку з чим настають наслідки, які передбачені частиною третьою статті 40 цього Закону - якщо виконавчий збір не стягнуто, то державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору. При цьому норми статті 27 Закону України № 1404-VIII містять вичерпний перелік підстав та умов, за якими виконавчий збір не стягується, зокрема визначено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, за умови, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.