П О С Т А Н О В А
Іменем України
09 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 800/4/17
Провадження № 11-588заі18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,
учасники справи:
представник позивача - ОСОБА_12,
представники відповідача - Гунченко О. А., Карлаш Д. О.,
розглянула у судовому засіданні апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2018 року (судді Желтобрюх І. Л., Бевзенко В. М., Білоус О . В ., Данилевич Н. А., Шарапа В. М.) у справі за позовом ОСОБА_6 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення,
УСТАНОВИЛА:
У грудні 2016 року ОСОБА_6 звернувся до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), у якому просив:
- визнати протиправними дії Комісії щодо прийняття рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення його з посади судді Апеляційного суду Харківської області;
- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 14 грудня 2016 року № 1918/дп-16 у частині прийняття рішення про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення його з посади судді Апеляційного суду Харківської області.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_6 зазначив, що протиправність дій відповідача полягала в порушенні процедури розгляду скарг та звернень народних депутатів України Кармазіна Ю. А., Філенка В. П., секретаря Ради національної безпеки й оборони України (далі - РНБО) Богатирьової Р. В., голови Комітету Верховної Ради України (далі - ВРУ) з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Швеця В. Д., скарг ОСОБА_10, ОСОБА_11, копії яких не було направлено на його адресу, унаслідок чого він був позбавлений можливості повною мірою захистити свої права.
Позивач указував, що оскаржуване рішення Комісії прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема ст. 87 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI) у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а саме з порушенням строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, оскільки факти і події, які стали приводом для порушення дисциплінарної справи, мали місце 8-10 років тому.
Крім того, за позицією позивача, висновок ВККСухвалений без урахування попередньої тривалої та бездоганної роботи і його позитивної характеристики з місця роботи.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 05 січня 2017 року відкрив провадження в цій справі.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
На підставі підп. 5 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) позовні заяви та апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані до Вищого адміністративного суду України як суду першої або апеляційної інстанції та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
З огляду на наведене вище позовну заяву ОСОБА_6 було передано на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 17 квітня 2018 року позов ОСОБА_6 задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення ВККС від 14 грудня 2016 року № 1918/дп-16 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_6 та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади; у решті позовні вимоги залишив без задоволення.
Ухвалюючи таке рішення колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_6 у частині визнання протиправними дій Комісії щодо прийняття рішення про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення його з посади судді Апеляційного суду Харківської області є безпідставними та задоволенню не підлягають, оскільки такі дії є прямою реалізацією повноважень ВККС, вчинені в межах наданих повноважень та в порядку, визначеному Законом № 2453-VІ.
При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у діях позивача ознак дисциплінарного проступку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону № 2453-VI, а саме систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя, у зв?язку із чим висновки Комісії, викладені в оскаржуваному рішенні щодо вчинення позивачем дисциплінарного правопорушення, є правомірними та обґрунтованими.
Водночас Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що ВККС помилково визначила початок перебігу трирічного строку для застосування дисциплінарного стягнення, оскільки всупереч положенням ч. 4 ст. 96 Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ "Про забезпечення права на справедливий суд" (далі - Закон № 192-VІІІ) та ч. 11 ст. 109 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VІІІ) обчислила перебіг строку з дати набуття чинності Законом
№ 192-VІІІ, мотивуючи це тим, що до 29 березня 2015 року звільнення судді за порушення присяги не відносилося до видів дисциплінарного стягнення. Так, суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що початок перебігу строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності обчислюється із дня вчинення проступку, а не від дати набуття чинності тією чи іншою правовою нормою.
За таких обставин Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду задовольнив позов ОСОБА_6 щодо визнання протиправним та скасування рішення ВККС.
Не погодившись із цим рішенням з підстави порушення судом норм матеріального та процесуального права, у травні 2018 року Комісія подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій просила скасувати зазначене рішення та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
На обґрунтування апеляційної скарги ВККС зазначила, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку, що припинення ОСОБА_6 громадянства Російської Федерації (далі - РФ) відбулося шляхом подання ним заяви про вихід з громадянства РФ та прийняття Генеральним консульством РФ у м. Харкові рішення про надання дозволу про вихід з громадянства РФ від 31 травня 2011 року.
Представник Комісії в апеляційній скарзі стверджує, що на час прийняття оскаржуваного рішення та ухвалення судом рішення у справі доказів щодо припинення ОСОБА_6 громадянства РФ не було.
ВККС також не погоджується з висновком суду про помилковість визначення Комісією початку перебігу строку для застосування дисциплінарного стягнення, оскільки трирічний строк застосування до судді дисциплінарного стягнення, на думку відповідача, має обчислюватися з 29 березня 2015 року - з дня набрання чинності змін до Закону № 2453-VІ. На підтвердження таких доводів ВККС посилається на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду України від 12 квітня та 12 липня 2016 року (справи № 800/485/15, 800/437/15 відповідно).
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_6 - ОСОБА_12 заперечила проти вимог апеляційної скарги та зі свого боку стверджує, що скарга ВККС не містить обґрунтувань щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права і незаконності рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2018 року.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 23 травня 2018 року відкрила апеляційне провадження в цій справі, а ухвалою від 27 серпня 2018 року призначила її до розгляду в судовому засіданні.
Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
Верховна Рада України Постановою від 12 червня 1997 року № 383/97 обрала ОСОБА_6 на посаду судді безстроково, а Президент України Указом від 13 грудня 2006 року № 1072/2006 призначив його на посаду голови Апеляційного суду Харківської області.
Протягом 2010-2012 років до ВРЮ надійшли звернення народного депутата України Кармазіна Ю. А. від 29 червня 2010 року, 03 березня та 23 червня 2011 року, 16 січня та 27 лютого 2012 року, а також його депутатський запит, оголошений на засіданні Верховної Ради України 22 квітня 2011 року, щодо наявності підстав для звільнення судді Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_6 з посади за порушення присяги.
Також до ВРЮ надійшли аналогічні звернення секретаря РНБО Богатирьової Р. В. від 24 березня 2011 року, народного депутата України Філенка В. П. від 25 травня 2011 року, примірники яких надіслані на адресу ВРЮ безпосередньо народним депутатом України, Службою безпеки України та ВККС, а також звернення голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Швеця В. Д. від 22 червня 2011 року та скарг ОСОБА_10 від 12 липня 2010 року і ОСОБА_11 від 02 грудня 2011 року.
З матеріалів справи вбачається, що ВРЮ розпочала розгляд зазначених звернень та скарг щодо ОСОБА_6, і 06 квітня 2012 року член ВРЮ ОСОБА_15 за результатами їх перевірки подав пропозицію про звільнення позивача з посади судді за порушення присяги.
03 грудня 2013 року секція з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад, вивчивши матеріали перевірки, проведеної членом ВРЮ ОСОБА_15, дійшла висновку рекомендувати ВРЮ обговорити питання щодо обґрунтованості викладених у пропозиції обставин та за результатами такого обговорення встановити наявність чи відсутність підстав для внесення подання про звільнення ОСОБА_6 з посади судді за порушення присяги.
За результатами проведеної ВРЮ перевірки встановлено, що суддя Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_6 усупереч вимогам Конституції та законів України набув громадянство іншої держави (РФ), неправомірно укладав договори оренди нежитлових приміщень Апеляційного суду Харківської області, отримував у користування рухоме майно (автомобілі), здійснював нецільове використання бюджетних коштів і вчинив низку інших незаконних дій, чим порушив присягу судді.
Зокрема, з листа Державної міграційної служби України від 03 червня 2011 року вбачається, що 21 жовтня 2004 року суддя ОСОБА_6 набув громадянство РФ за спрощеною процедурою та 17 листопада 2004 року отримав паспорт громадянина РФ.
Факт перебування судді протягом тривалого часу в подвійному громадянстві також підтверджується довідкою Генерального консульства РФ у м. Харкові про припинення громадянства РФ від 15 червня 2011 року, відповідно до змісту якої ОСОБА_6 рішенням цього консульства від 31 травня 2011 року дозволений вихід із громадянства цієї держави. Довідкою цього ж органу від 26 червня 2017 року підтверджується, що ОСОБА_6 не є громадянином РФ, у зв`язку з тим, що оформив вихід із громадянства РФ.
Ці обставини позивач не тільки не заперечував, а й вважав цілком допустимими й законними, оскільки у своїх поясненнях, адресованих ВРЮ та ВККС, а також у позові зазначав про наявність у нього подвійного громадянства в період перебування у статусі судді та на момент призначення його головою Апеляційного суду Харківської області.
На підставі зазначених доказів та пояснень позивача, наданих під час засідання Комісії 14 грудня 2016 року, остання дійшла висновку, що позивач із жовтня 2004 року по червень 2011 року перебував у подвійному громадянстві, чим порушував норми ст. 126, ч. 3 127 ст. Конституції України, ч. 1 ст. 51 Закону
№ 2453-VI, здійснював правосуддя, маючи подвійне громадянство, не сповістив орган, який його обрав на посаду, про викладені обставини.
Крім того, перевіркою встановлено й інші порушення з боку позивача.
Зокрема, 28 лютого 2008 року Апеляційний суд Харківської області, в особі його голови ОСОБА_6 на порушення вимог п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 04 квітня 2001 року № 232 "Про граничні суми витрат на придбання автомобілів, меблів, іншого обладнання… державними органами, а також установами, які утримуються за рахунок державного і місцевих бюджетів", згідно з якоюзазначеним установам дозволялося брати в оренду обладнання та устаткування вартістю, що не перевищує 50 тис. грн, уклав договір оренди з Харківським міським волейбольним клубом "Локомотив" про передачу в безоплатне користування суду автомобіля Lexus, 2007 року випуску, вартістю 401 тис. 700 грн.
29 грудня 2007 року Апеляційний суд Харківської області в особі голови ОСОБА_6, порушивши вимоги статей 5, 10, 11, 19 Закону України від 10 квітня 1992 року № 2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна" у частині обов`язкового погодження з Фондом державного майна України, передав у строкове платне користування приміщення на першому поверсі Апеляційного суду Харківської області площею 32 м2 під розміщення робочого місця приватного нотаріуса. Договір оренди укладено без здійснення оцінки об`єкта оренди та розрахунку орендної плати. Договір у частині істотних умов не відповідає типовому договору оренди відповідного майна і всупереч вимогам закону не передбачає обов`язку орендаря щодо страхування взятого в оренду майна.
Зазначені факти зафіксовано в акті перевірки Державної судової адміністрації України від 22 серпня 2008 року № 16/10 щодо цільового використання бюджетних коштів.
За вказаними фактами стосовно ОСОБА_6 Головним управлінням по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України складено протоколи:
- від 24 вересня 2008 року № 911-370 про корупційне діяння, передбачене п. "г" ч. 3 ст. 5 Закону України від 05 жовтня 1995 року № 356/95-ВР "Про боротьбу з корупцією" (далі - Закон № 356/95-ВР);
- від 16 жовтня 2008 року № 911-378 про корупційне діяння, передбачене п. "а" ч. 2 ст. 1 Закону № 356/95-ВР.
Оболонський районний суд м. Києва постановою від 14 жовтня 2008 року справу № 3-33257/2008 про адміністративне правопорушення, передбачене п. "г" ч. 3 ст. 5 Закону № 356/95-ВР, щодо ОСОБА_6 закрив за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Шевченківський районний суд міста Києва постановою від 17 грудня 2008 року провадження у справі № 3-49045 щодо ОСОБА_6 за п. "а" ч. 2 ст. 1 Закону № 356/95-ВР закрив за відсутністю в його діях складу правопорушення.
Вирішуючи питання наявності в діях позивача ознак дисциплінарного проступку, ВРЮ (член ВРЮ ОСОБА_15 ) виходила з того, що хоч провадження в зазначених адміністративних справах і закриті за відсутністю складу інкримінованого ОСОБА_6 адміністративного правопорушення, проте суди не спростували самих фактів укладання вказаних договорів оренди з порушенням вимог законодавства.
У подальшому, а саме 30 січня 2014 року, ОСОБА_6 подав до ВРЮ заяву про звільнення його у відставку на підставі п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України (у редакції, чинній на момент подання цієї заяви), і ВРЮ рішенням від 11 лютого 2014 року внесла до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Апеляційного суду Харківської області у зв?язку з поданням заяви про відставку.
Однак 04 березня 2014 року суддя ОСОБА_6 відкликав з Верховної Ради України свою заяву про звільнення з посади судді у відставку, у зв?язку із чим 11 квітня 2014 року матеріали про його звільнення було повернуто до ВРЮ.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що перевірка та розгляд скарг щодо поведінки судді ОСОБА_6 відбувалися в період триваючої судової реформи, а саме: реформування низки дотичних державних органів, зміни їх повноважень та компетенції в частині вирішення питань притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності та юридичної відповідальності за порушення присяги судді.
Зокрема, на підставі п. 3 розд. II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 08 квітня 2014 року № 1188-VII "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" з дня набрання чинності цим Законом повноваження членів ВРЮ, крім тих, які перебувають у цьому органі за посадою, були припинені. Новий повноважний склад ВРЮ був сформований лише 04 червня 2015 року.
Норми Закону № 2453-VI та Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР "Про Вищу раду юстиції" (далі - Закон № 22/98-ВР) у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачали жодних обмежувальних строків для звільнення судді за порушення присяги.
Однак з 28 березня 2015 року набрав чинності Закон № 192-VIII, яким внесено зміни до Закону № 22/98-ВР та викладено Закон № 2453-VI у новій редакції.
Згідно із ч. 2 ст. 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції Закону № 192-VIII) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
За п. 6 ч. 1 ст. 97 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) до суддів могло застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді висновку про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги. При цьому дисциплінарне провадження щодо суддів місцевих та апеляційних судів почала здійснювати ВККС (п. 1 ч. 1 ст. 94 зазначеного Закону).
Ураховуючи вказані законодавчі зміни та зважаючи на відсутність повноважень щодо вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з посади за порушення присяги за власною ініціативою, 25 грудня 2015 року ВРЮ прийняла рішення про направлення матеріалів перевірки стосовно судді ОСОБА_6 до ВККС, яке 28 січня 2016 року надійшло до Комісії разом зі зверненням голови ВРЮ ОСОБА_19 та матеріалами дисциплінарного провадження.
За фактами та обставинами, викладеними у зверненні та висновку члена ВККС, складеного за результатами перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності від 15 вересня 2016 року, ВККС прийняла рішення від 28 вересня 2016 року № 1870/дп-16 про відкриття дисциплінарного провадження, а 14 грудня 2016 року ухвалила оскаржуване рішення про притягнення судді Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності та застосовала до нього дисциплінарне стягнення, визначене п. 6 ч. 1 ст. 109 Закону № 1402-VIII, а саме подання про звільнення судді з посади.
Рішення ВККС мотивовано тим, що встановлені ВРЮ під час перевірки обставини та факти свідчили про систематичні порушення суддею правил суддівської етики, вчинення ним істотних дисциплінарних проступків через нехтування чинним законодавством, що в сукупності підриває авторитет правосуддя і є несумісним зі статусом судді. Тобто Комісія виконала пропозицію члена ВРЮ ОСОБА_15 від 06 квітня 2012 року про внесення подання про звільнення судді Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_6, оскільки під час дисциплінарного провадження не досліджувала нових доказів і не встановлювала інших обставин та фактів.
Не погодившись із рішенням ВККС від 14 грудня 2016 року про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, ОСОБА_6 звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.