Постанова
Іменем України
16 травня 2019 року
місто Київ
справа № 557/504/17
провадження № 61-9713св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересовані особи: Управління Державної казначейської служби України у Корецькому районі Рівненської області, Здолбунівська місцева прокуратура Рівненської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника прокурора Рівненської області на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 11 липня 2017 року у складі судді Сірака Д. Ю. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 23 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції заявника
ОСОБА_1 у порядку, визначеному Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", 26 квітня 2017 року звернувся до суду із заявою про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Вимоги заяви обґрунтовувались тим, що вироком Гощанського районного суду Рівненської області від 04 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 19 квітня 2017 року, його визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у скоєні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 152, частиною третьою статті 153, частиною третьою статті 120 Кримінального кодексу України, у зв`язку з недоведеністю його вини.
ОСОБА_1 зазначає, що перебував під слідством та судовим розглядом з 18 вересня 2013 року до 19 квітня 2017 року (у тому числі перебував у слідчому ізоляторі та під домашнім арештом), тобто 44 місяці. Протягом усього того часу його супроводжували емоції страху, приниження та розпачу. Від перебування під вартою та стресів у нього погіршилось здоров`я, відносини з оточуючими людьми. Перебуваючи в слідчому ізоляторі та під домашнім арештом, втратив заробіток та інші грошові доходи, які йому не відшкодовані. У зв`язку з наданням йому правової допомоги під час досудового розслідування, судового розгляду ним були витрачені кошти, які також не відшкодовані.
Зважаючи на наведене, просив суд визначити йому відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування і прокуратури, у таких розмірах: заробіток та інші доходи, які втрачені внаслідок незаконних
дій, - 39 689, 48 грн; суму, сплачену у зв`язку з поданням юридичної допомоги, -90 000, 00 грн; компенсацію моральної шкоди - 700 000, 00 грн.
Стислий виклад заперечень заінтересованих осіб
Прокурор вимоги, викладені у заяві, не визнав та пояснив, що заявник не належить до кола осіб, які відповідно до статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" мають право на відшкодування шкоди внаслідок неправомірних дій правоохоронних органів. Заявник не надав суду будь-яких доказів щодо визнання дій слідчого, суду протиправними, а тому відсутні правові підстави для покладення обов`язку з відшкодування шкоди відповідно до Закону.
Представник Управління Державної казначейської служби України у Корецькому районі Головного управління Державного казначейства України у Рівненській області пояснив, що між управлінням та заявником не виникали правовідносини, своїми діями або бездіяльністю управління не порушувало законних прав та інтересів ОСОБА_1 Разом з тим, у разі доведення факту заподіяння заявнику моральної шкоди, її відшкодування повинно становити 138 017, 00 грн (3 200, 00 х 43 місяці 2 дні).
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 11 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 23 серпня 2017 року, заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування заробітку, втраченого внаслідок незаконних дій, у розмірі 34 622, 04 грн, відшкодування моральної шкоди у розмірі 276 034, 00 грн, на відшкодування витрат за подання юридичної допомоги у кримінальному провадженні в розмірі 90 000, 00 грн, разом 400 656, 04 грн. В іншій частині вимог заяви відмовлено.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заступник прокурора Рівненської області просить скасувати рішення Корецького районного суду Рівненської області від 11 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 23 серпня 2017 року, постановити нове рішення про відмову у задоволенні заяви.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням апеляційним судом норм процесуального права. За твердженнями заявника, ОСОБА_1 не обґрунтував, а суди не встановили та не зазначили в оскаржуваних судових рішеннях підстави для відшкодування моральної шкоди в розмірі двох мінімальних розмірів заробітних плат. ОСОБА_1 має право ставити питання про відшкодування йому моральної шкоди у розмірі лише 137 600, 00 грн, що відповідає одному мінімальному розміру заробітної плати станом на 2017 рік. ОСОБА_1 не надав суду доказів настання змін у його житті, які призвели до завдання йому моральної шкоди, а також про витрачений час та зусилля для відновлення первинного стану. Також заявник не погоджується з відшкодуванням понесених витрат за надання правової допомоги у кримінальному провадженні, зазначає, що розмір витрат не відповідає вимогам Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних і адміністративних справах".
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить касаційну скаргу заступника прокурора Рівненської області відхилити, оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Управління Державної казначейської служби України у Корецькому районі Рівненської області просило задовольнити касаційну скаргу заступника прокурора Рівненської області, скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 Зазначає, що з наданих доказів судом не встановлено незаконність дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури. Також зазначає, що між ОСОБА_1 та Управлінням Державної казначейської служби України у Корецькому районі Рівненської області не виникали правовідносини, своїми діями чи бездіяльністю управління не порушувало права ОСОБА_1
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у лютому 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 17 вересня 2013 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті152 КК України.
Ухвалою слідчого судді Корецького районного суду Рівненської області від 19 вересня 2013 року стосовно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту строком на 60 діб до 17 листопада 2013 року, починаючи з моменту затримання 18 вересня 2013 року. Строк взяття під варту двічі продовжувався ухвалою слідчого судді цього ж суду, а саме 14 листопада 2013 року та 16 грудня 2013 року.
Ухвалою Гощанського районного суду Рівненської області від 16 січня 2014 року продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_1 до 16 грудня 2014 року, а ухвалою від 12 березня 2014 року змінено запобіжний захід із взяття під варту на домашній арешт.
25 грудня 2013 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 152, частиною третьою статті 153, частинами першою та другою статті 156, частиною третьою статті120 КК України.
Вироком Гощанського районного суду Рівненської області від 04 липня 2014 року ОСОБА_1 визнаний невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 152, частиною третьою статті 153, частиною третьою статті 120 КК України у зв`язку з недоведеністю його вини та відносно нього ухвалено виправдувальний вирок.
На підставі статті 203 КПК України припинилась дія ухвали про обрання запобіжного заходу у виді домашнього арешту.