Постанова
Іменем України
16 травня 2019 року
м. Київ
справа № 442/158/18
провадження № 61-4457св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, у складі судді Хомика А. П., від 21 серпня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М. М., від 22 січня 2019 року.
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що у жовтні 2008 року між ним та відповідачем було досягнуто усної домовленості про отримання у позику грошових коштів. Позивач отримав у відповідача кошти у загальній сумі 24 000 дол. США та зобов`язався повернути 30 000 дол. США. З квітня 2009 року по вересень 2015 року позивач повертав відповідачу отримані у позику грошові кошти частинами, які складали від 300 до 500 дол. США. У вересні 2015 року позивач сплатив останню суму боргу, що свідчило про сплату відповідачу 30 000 дол. США. Однак, у листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся до нього із вимогами сплатити отримані кошти, а також відсотки за користування ними. На вимогу ОСОБА_2 11 листопада 2015 року позивач під диктовку склав розписку про отримання вищевказаних коштів з метою припинення виниклого конфлікту.
Зміст розписки дає підстави для висновку, що між ним та відповідачем не було укладено договір позики на суму 30 000 дол. США, оскільки він не отримував вказаних коштів у відповідача. Про отримання цих коштів не зазначено у розписці, як і не зазначено дати їх отримання. Розписка не містить конкретних умов отримання та повернення коштів.
Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, визнати недійсним договір позики за розпискою, складеною ним 11 листопада 2015 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 серпня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів підстав, для визнання оспореного правочину недійсним. Жодних доказів того, що розписка складена під тиском, або ж під час її складення позивач не розумів значення своїх дій, останнім не надано. Позивач не звертався до суду із позовом та не ставив перед судом питання про визнання договору недійсним з причин укладення його під тиском, погрозою, тощо, тобто під впливом насильства або під впливом тяжкої обставини. Вказане свідчить, що договір-розписка в силу статті 204 ЦК України є дійсним, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного судувід 22 січня 2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 серпня 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог за недоведеністю обставин, на які позивач посилався, як підставу для визнання договору позики (розписки) недійною. Позивачем власноручно викладений текст розписки та він, як повнолітня, розсудлива особа, повинен був усвідомлювати значення викладеного ним у розписці змісту, що видається іншій особі із зазначенням своїх паспортних даних. Доводи позивача про обман позивача при укладенні оспореного договору, або ж помилку чи не усвідомлення наслідків такої дії як написання розписки визнанні необґрунтованими.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 серпня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 січня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанцій припустилися невірного застосування статей 203, 207, 640, 1046, 1047, 1051 ЦК України. Судами не надано належної оцінки змісту розписки, яка не доводить укладення договору позики на суму 30 000 дол. США та отримання вказаних коштів позивачем. Заявник вважає, що розпискою не підтверджено факт передачі грошових коштів, стверджує, що фактично згідно розписки ним грошові кошти отримані не були.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
11 листопада 2014 року ОСОБА_3 склав розписку, згідно змісту якої останній взяв у борг у ОСОБА_2, суму у розмірі 30 000 дол. США та зобов`язався повернути кошти до кінця поточного року у розмірі 10 000 дол. США, а до кінця 2015 року - 20 000 дол. США. Розписка написана власноруч позивачем, що не заперечувалося останнім.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 червня 2017 року у справі № 442/7790/16-ц позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та процентів за договором позики за розпискою від 11 листопада 2014 року задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 776 700, 00 грн, три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 15 617, 93 грн, інфляційні втрати у розмірі 7 837, 71 грн.
Постановою Апеляційного суду Львівської області 03 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 червня 2017 року в частині задоволення позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 7 837, 71 грн скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цієї позовної вимоги відмовлено. Рішення міськрайонного суду в частині стягнення судового збору змінено. В решті рішення суду залишено без змін.
Вказаною постановою встановлено, що 11 листопада 2014 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, оформлений розпискою відповідача, оригінал якої міститься у справі (а. с. 38), згідно з якою відповідач взяв у позивача в борг грошові кошти у сумі 30 000 дол. США, частину яких у сумі 10 000 дол. США зобов`язувався повернути до кінця 2014 року, а решту 20 000 дол. США до кінця 2015 року.
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.