Постанова
Іменем України
16 травня 2019 року
місто Київ
справа № 686/19295/16-ц
провадження № 61-16009св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 квітня 2017 року у складі судді Колієва С. А. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 13 липня 2017 року у складі колегії суддів: Костенка А. М., Гринчука Р. С., Грох Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_3 у вересні 2016 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 12 березня 2003 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого він придбав у власність за 9 000, 00 грн 20/100 часток квартири АДРЕСА_1 . Оскільки колишня дружина ОСОБА_2 ОСОБА_4, яка є власницею іншої частини квартири (80/100 часток), спільно зі своїм сином створили для нього умови, які унеможливили його проживання у цьому помешканні, 07 листопада 2006 року за спільною домовленістю з ОСОБА_2 вони розірвали зазначений договір купівлі-продажу. Під час укладення угоди про розірвання договору купівлі-продажу у присутності нотаріуса Рудик А. П. пообіцяв повернути сплачені йому кошти у сумі 9 000,00 грн протягом двох місяців. Проте на момент звернення до суду з позовом відповідач ОСОБА_2 зазначені кошти не повернув. Посилаючись на положення статті 625 ЦК України, позивач вважає, що ОСОБА_2 зобов`язаний повернути йому борг у сумі 9 000, 00 грн з урахуванням 3 % річних та інфляційних втрат за весь період прострочення, що становитиме 34 164, 00 грн - інфляційні нарахування та 2 430, 00 грн - 3 % річних.
Як стверджує ОСОБА_3, неправомірні дії відповідача спричинили серйозні душевні переживання, внаслідок яких стан його здоров`я значно погіршився, зокрема, він захворів на цукровий діабет, виникла хвороба ніг (через цю хворобу сталася закупорка кровоносних судин). Через зазначені захворювання він вимушений був неодноразово проходити лікування у медичних закладах. Зазначене завдало йому моральну шкоду, яку він оцінив у 380 000, 00 грн.
Зважаючи на наведене, ОСОБА_3 просив суд стягнути з відповідача на його користь 9 000, 00 грн суми боргу, 2 430, 00 грн - 3 % річних та 34 164, 00 грн - інфляційні нарахування за весь час прострочення боргу, а також 380 000, 00 грн на відшкодування завданої йому моральної шкоди.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач та його представник позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні. Зазначили, що з часу розірвання договору купівлі-продажу будь-які правовідносини між ними припинилися і у такому випадку ОСОБА_3 не має права вимагати повернення того, що було виконане ним за цим договором. Також просив врахувати, що позивачем пропущений строк позовної давності звернення до суду з такими вимогами. Крім того, зазначив, що його письмові відповіді позивачу, які він надсилав йому у 2008, 2009 та 2015 роках не свідчать про визнання ним свого боргу з повернення спірних коштів; він лише хотів зустрітися із ОСОБА_3 з метою обговорення боргу, який він сплатив за останнього по комунальних платежах, за приведення квартири у належний стан (він вимушений був робити ремонт у цій квартирі).
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 13 липня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовувались тим, що право вимагати повернення того, що було виконано стороною за зобов`язаннями за договором за умови його розірвання до моменту розірвання, виникає лише, якщо таке право встановлено самим договором, який розірвано, угодою про розірвання договору або в силу вимог закону, який передбачає таке повернення.
Як в договорі купівлі-продажу частини квартири від 12 березня 2003 року, так і в угоді про розірвання цього договору від 07 листопада 2006 року не передбачено право покупця вимагати від продавця повернення сплачених за договором купівлі-продажу коштів за придбане майно та обов`язок продавця повернути такі кошти покупцю. Не передбачено таке право покупця та обов`язок продавця і нормами глави 54 ЦК України, яка регулює правовідносини між сторонами за договорами купівлі-продажу.
Суди відхилили листи як неналежні докази обов`язку відповідача повернути позивачу сплачені ним кошти згідно з умовами угоди про розірвання договору купівлі-продажу від 07 листопада 2006 року, оскільки зміна або розірвання договору (умови такої зміни або розірвання) повинно бути вчинено в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається (стаття 654 ЦК України). Будь-яких домовленостей між сторонами, які б були посвідчені у нотаріальному порядку, стосовно обов`язку ОСОБА_2 повернути ОСОБА_3 сплачені ним кошти за розірваним договором купівлі-продажу не існує.
Враховуючи, що вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів за розірваним договором купівлі-продажу є безпідставними, не підлягають також задоволенню вимоги про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних за весь час прострочення та відшкодування моральної шкоди, оскільки такі вимоги є по суті похідними від первісної (повернення боргу).
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 13 липня 2017 року, постановити нове рішення про задоволення вимог позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відхилили листи-повідомлення ОСОБА_2 про визнання боргу та обов`язок його повернути, неправильно застосували статтю 654 ЦК України. Під час укладення угоди про розірвання договору купівлі-продажу форма правочину дотримана та відповідає вимогам статті 654 ЦК України.
На переконання заявника, до спірних правовідносин за аналогією підлягають до застосування правила статті 692 ЦК України, а також правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі № 6-158цс12.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить відхилити касаційну скаргу ОСОБА_3, зазначає, що позивач пропустив строк позовної давності, а також, що умовами договору купівлі-продажу не передбачено повернення грошових коштів у разі його розірвання. ОСОБА_2 зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано правила статей 653, 654 ЦК України.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у квітні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.