Постанова
Іменем України
16 травня 2019 року
місто Київ
справа № 159/3141/16-ц
провадження № 61-24830св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня 2016 року у складі судді Луньової Т. М. та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 14 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_4 у серпні 2016 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просив витребувати у відповідача на його користь автомобіль марки ВАЗ 21043, 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, двигун НОМЕР_2, шасі (кузов, рама) № VIN НОМЕР_4 .
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 10 травня 2016 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області посвідчено довіреність, згідно з якою власник спірного автомобіля марки ВАЗ 21043 ОСОБА_3 відповідно до попередньо укладеного усного договору доручення уповноважив позивача експлуатувати та розпоряджатися належним йому автомобілем, з правом представлення інтересів власника автомобіля у питаннях експлуатації та відчуження автомобіля, його переобладнання тощо та з правом передовіри повноважень третім особам. Довіреність дійсна до 10 травня 2019 року. Незважаючи на зазначену обставину, автомобілем неправомірно, без будь-яких правових підстав, заволоділа відповідач ОСОБА_2, яка спільно проживала разом із сином позивача, ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Оскільки добровільно повернути автомобіль позивачу як законному володільцю транспортного засобу відповідач відмовляється, позивач звернувся з позовом до суду.
Правовою підставою заявлених вимог позивач визначив положення статей 16 та 387 ЦК України.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач відзив на позов не надав.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня 2016 року позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 повернути позивачеві автомобіль марки ВАЗ 21043, стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 551, 20 грн.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, керувався тим, що довіреність не є правовим оформленням переходу права власності на майно, у той же час нотаріально посвідчена довіреність, згідно з якою власник автомобіля ОСОБА_3 уповноважив позивача ОСОБА_4 експлуатувати та розпоряджатися належним йому автомобілем, з правом представлення інтересів власника автомобіля у питаннях експлуатації та відчуження автомобіля, його переобладнання тощо та з правом передовіри повноважень третім особам, свідчить про ту обставину, що позивач ОСОБА_4 має речові права на спірний автомобіль, зокрема право володіння та право користування, а відтак має право на захист своїх речових прав на спірний автомобіль відповідно до положень глави 29 ЦК України. При цьому відповідач не подала суду доказів на підтвердження тієї обставини, що вона на законних правових підставах володіє спірним автомобілем, відтак обраний позивачем спосіб захисту своїх цивільних прав відповідає змісту статті 16 ЦК України.
Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 14 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Заочне рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня 2016 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що ОСОБА_4 як особа, якій надано доручення на право експлуатації та розпорядження автомобілем, має право на захист свого права шляхом витребування речі від особи, яка його незаконно утримує. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, яке постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його зміни чи скасування відсутні.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначив, що суди не з`ясували, що право користування спірним автомобілем відповідно до довіреностей набули й інші особи, які не були залучені до участі у справі, зокрема, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 .
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 263 ЦПК України, а отже касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій