Постанова
Іменем України
15 травня 2019 року
м. Київ
справа № 310/2971/13-ц
провадження № 61-31936 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,
учасники справи:
позивач – ОСОБА_4 ,
відповідач - територіальна громада міста Бердянська в особі Бердянської міської ради,
відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2,
відповідач за первісним позовом, третя особа за зустрічним позовом - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 лютого 2017 року у складі судді Прінь І. П. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від
07 червня 2017 року у складі колегії суддів: Воробйової І. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів попередніх інстанції
У березні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до територіальної громади міста Бердянська в особі Бердянської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування за законом.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її брат ОСОБА_5, після смерті якого відкрилася спадщина на належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
Вона є єдиним спадкоємцем померлого брата та у встановленому порядку звернулася до Бердянської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом їй відмовлено з підстав відсутності правовстановлюючих документів на зазначену квартиру.
Посилаючись на порушення її спадкових прав, ОСОБА_4 просила визнати за нею право власності у порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 31 липня
2013 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.
Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 грудня
2013 року виправлено описки, допущені у резолютивній частині рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 31 липня
2013 року.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 21 січня 2014 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_2, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 31 липня 2013 року, з урахуванням виправленої ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 грудня 2013 року описки, залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 червня 2014 року задоволено частково касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_2, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 31 липня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 21 січня 2014 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 грудня 2014 року позов ОСОБА_4 задоволено.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 15 жовтня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 грудня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2016 року касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 задоволено частково, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 грудня 2014 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 15 жовтня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 грудня
2016 року, внесеної до журналу судового засідання, залучено до участі у справі як співвідповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2
Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 02 лютого
2017 року до спільного провадження з первісним позовом прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа
ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частку квартири.
На обгрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 зазначала, що 23 березня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Бердянської державної нотаріальної контори Дмитренко М. Р .
Оскільки на дату вчинення зазначеного правочину, вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, зазначена квартира, відповідно до статті 60 СК України та 368 ЦК України, є спільною сумісною власністю подружжя.
Посилаючись на те, що право власності є непорушним, а ОСОБА_4 не зверталася до неї з вимогами про витребування зазначеної квартири з її володіння, ОСОБА_3 просила визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 лютого 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 брата ОСОБА_5
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку квартири
АДРЕСА_1 , оскільки судовими рішеннями, що набрали законної сили, а саме рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 грудня 2010 року та рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 грудня 2014 року визнано недійсною довіреність, видану від імені ОСОБА_5, якою уповноважено ОСОБА_9 продати квартиру АДРЕСА_1 ; договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 17 лютого 2006 року між ОСОБА_9, який діяв від імені ОСОБА_10 та ОСОБА_11, а також витребувано від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 вищезазначену квартиру. Суд виходив з обгрунтованості заявлених ОСОБА_4 вимог про визнання права власності на спірну квартиру у порядку спадкування за законом після смерті брата у зв`язку з відмовою нотаріуса у видачі їй свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого брата за відсутності правовстановлюючих документів на квартиру.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 лютого 2017 року залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом, як спадкоємцем другої черги, а також відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частку квартири, зважаючи на преюдиційне значення для вирішення зазначеної справи обставин встановлених судовими рішеннями, що набрали законної сили, за наслідками розгляду справи за позовом
ОСОБА_4 про визнання недійсними довіреності та договорів купівлі-продажу, витребування майна.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У червні 2017 року ОСОБА_2 звернулася із касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2017 року, ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити, а її зустрічний позов задовольнити, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що з огляду на презумпцію спільної сумісної власності подружжя, вона разом з чоловіком ОСОБА_3 , на підставі укладеного ним договору купівлі-продажу від 23 березня 2006 року, набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Суди помилково виходили з того, що обставини, встановлені рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Запорізької області від 26 листопада 2014 року та від
26 травня 2015 року, а також ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 жовтня 2015 року у справі за наслідками вирішення позову про витребування зазначеної квартири від ОСОБА_3, мають преюдиційне значення у зазначеній справі, оскільки вона не була залучена до участі у розгляді тієї справи, що не позбавляє її права спростувати встановлені у ній обставини у межах розгляду зазначеної справи. Крім того, оскільки ОСОБА_4 не заявляла безпосередньо до неї вимог про позбавлення права власності на спірну квартиру, її право власності на вказане нерухоме майно не може вважатися припиненим.
Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня
2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Рух справи у суді касаційної інстанції
30 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.