Постанова
Іменем України
08 травня 2019 року
м. Київ
справа № 520/16880/14-ц
провадження № 61-46502св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач – ОСОБА_7,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
представники відповідача: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2016 року у складі судді Прохорова П. А. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 20 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2014 року ОСОБА_7 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 09 лютого 2011 року між ним і ОСОБА_3 було укладено договір позики, за умовами якого він передав у борг останньому кошти у розмірі 750 000,00 дол. США зі сплатою процентів за користування позикою у розмірі 25 % на рік або 2 % на місяць, з кінцевим терміном повернення позики до 31 грудня 2011 року, про що ОСОБА_3 було складено розписку.
Вказував, що ОСОБА_3 свої зобов`язання за договором позики не виконав, позику в установлений строк не повернув, тому ОСОБА_7 просив суд стягнути з ОСОБА_3 борг у розмірі 750 000,00 дол. США, проценти за користування позикою за період з 01 січня 2012 року до 18 листопада 2014 року у розмірі 556 121,50 дол. США, три проценти річних за порушення грошового зобов`язання за період з 01 листопада 2014 року до 31 жовтня 2014 року у розмірі 22 500,00 дол. США. Вказані кошти просив стягнути у національній валюті за курсом Національного банку України на день ухвалення судом рішення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2016 року позов ОСОБА_7 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 заборгованість за договором позики у розмірі 750 000,00 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 01 грудня 2016 року становить 19 168 931,25 грн, проценти за користування позикою за період з 01 січня 2012 року до 18 листопада 2014 року у розмірі 556 121,50 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 01 грудня 2016 року становить 14 213 673,07 грн, три проценти річних за порушення грошового зобов`язання за період з 01 листопада 2013 року до 31 жовтня 2014 року у розмірі 22 500,00 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 01 грудня 2016 року становить 575 067,94 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 судові витрати у розмірі 3 654,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Оскільки відповідач у визначений договором строк позику не повернув, тому з нього на підставі статей 1049, 1050 ЦК України підлягає стягненню заборгованість за цим договором і три проценти річних від простроченої суми відповідно до статті 625 ЦК України. Також позикодавець згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України має право на одержання від позичальника процентів від суми позики.
Доводи відповідача, що його волевиявлення при написанні розписки не було вільним і не відповідало його волі не знайшли свого підтвердження, оскільки висновком Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 08 червня 2016 року № 5461 встановлено, що підпис від імені ОСОБА_3 у розписці від 09 лютого 2011 року виконаний самим ОСОБА_3
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 20 вересня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 . - ОСОБА_4 відхилено.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2016 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до статей 526, 530 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору, тому, встановивши, що основне зобов`язання за договором позики не виконано, суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний повернути позивачу отриману позику, сплатити проценти за користування позикою і три проценти річних відповідно до статті 625 ЦК України.
При цьому відповідач у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що він не отримував від позивача позику у розмірі 750 000,00 дол. США і не складав розписку від 09 лютого 2011 року про отримання цих коштів, оскільки висновком Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 08 червня 2016 року № 5461 встановлено, що підпис від імені ОСОБА_3 у розписці від 09 лютого 2011 року виконаний самим ОСОБА_3
Твердження відповідача, що до позивача могли потрапити чисті листи із його підписом, на яких у подальшому було дописано текст розписки від 09 лютого 2011 року, безпідставні, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження цих обставин. На питання чи виконано текст розписки від 09 лютого 2011 року ОСОБА_3 судовий експерт у висновку від 08 червня 2016 року № 5461 не зміг дати відповідь, оскільки надані умовно-вільні зразки його почерку не співпадають з досліджуваним об`єктом за буквеним та цифровим складом, наявних експериментальних зразків його почерку на п`яти аркушах недостатньо для вирішення вказаних питань, а інших зразків почерку ОСОБА_3 в установлений законом термін до експертної установи надано не було. Діагностичні ознаки експериментальних зразків підпису ОСОБА_3 свідчать про намагання навмисної зміни ним ознак свого підписного почерку при їх виконанні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводи відповідача, оскільки позбавив його можливості заявити клопотання про призначення судово-технічної експертизи, ухваливши оскаржуване судове рішення без участі відповідача та його представників. Проведення цієї експертизи може бути єдиним доказом того, що ОСОБА_3 розписку від 09 лютого 2011 року не писав і кошти за нею від ОСОБА_7 не отримував, а розписка є фальсифікованою.
Також вказує, що розписка від 09 лютого 2011 року, враховуючи розмір позики, не містить таких важливих реквізитів, як ім`я і по-батькові позичальника та паспортних даних позикодавця.
Судом першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, невірно визначено суму заборгованості за договором позики, оскільки з урахуванням курсу Національного банку України, встановленого на 01 грудня 2016 року, сума позики повинна становити 19 168 875,00 грн (750 000,00 дол. США х 25,5585), а не 19 168 931,25 грн, як визначив суд першої інстанції. Вказане стосується й процентів за користування позикою і трьох процентів річних від простроченої суми відповідно до статті 625 ЦК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2018 року представник ОСОБА_7 - ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Заявником не наведеної жодної підстави, визначеної статтею 411 ЦПК України, для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що між сторонами існують зобов`язання, які випливають з договору позики від 09 лютого 2011 року, тому з відповідача підлягає стягненню заборгованість за цим договором, оскільки свої зобов`язання з повернення позики він не виконав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
09 лютого 2011 року ОСОБА_3 було складено розписку про отримання від ОСОБА_7 позики у розмірі 750 000,00 дол. США зі сплатою процентів за користування позикою у розмірі 25 % на рік або 2 % на місяць, з кінцевим терміном повернення позики до 31 грудня 2011 року (а. с. 10, т. 1).
Станом на 19 листопада 2014 року, ОСОБА_3 позику, отриману від ОСОБА_7, в установлений строк не повернув, тому останній звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за договором позики від 09 лютого 2011 року та іншим сум, передбачених законом.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Договір позики вважається укладеним у момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобовʼязаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобовʼязання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобовʼязанням її повернення та дати отримання коштів.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.
Враховуючи, що розписка від 09 лютого 2011 року, видана ОСОБА_3, свідчить не лише про укладення між сторонами договору позику, а й про передачу позикодавцем грошової суми позичальнику, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про виникнення між сторонами позикового зобов`язання.
При цьому, наявність оригінала розписки у позивача (позикодавця) згідно з положеннями статті 545 ЦК України свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.
На підставі вказаних обставин, суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення про задоволення позову і стягнення з відповідача суми позики.
При цьому суди обґрунтовано відхилили заперечення відповідача, що він не отримував від позивача позику у розмірі 750 000,00 дол. США і не складав розписку від 09 лютого 2011 року про отримання цих коштів, оскільки він у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року не надав суду належних і допустимих доказів на спростування презумпції правомірності правочину, встановленої статтею 204 ЦК України.
Твердження відповідача, що розписка від 09 лютого 2011 року не містить обов`язкових реквізитів: ім`я і по-батькові позичальника і паспортних даних позикодавця, на правильність висновків судів не впливає, оскільки судом встановлено, що розписка від 09 лютого 2011 року посвідчує передання ОСОБА_7 . ОСОБА_3 визначеної грошової суми та містить усі істотні умови договору позики: суму позики, проценти за користування позикою, строк виконання зобов`язання.