Постанова
Іменем України
13 травня 2019 року
м. Київ
справа № 392/149/18
провадження № 61-4811св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_2 ,
відповідач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вікторія",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області, у складі судді Кавун Т. В., від 08 листопада 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Авраменко Т. М., Суровицької Л. В., Черненка В. В., від 06 лютого 2019 року.
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вікторія" (далі - СТОВ "Агрофірма "Вікторія") про визнання недійсною додаткової угоди та скасування запису про державну реєстрацію права оренди.
Свої вимоги позивач мотивувала тим, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю від 28 грудня 1999 року вона набула у власність земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 8,80 га, розташовану на території Хмелівської сільської ради Маловисківського району.
13 квітня 2007 року між нею та СТОВ "Агрофірма "Вікторія" було укладено договір оренди землі, 05 березня 2008 року укладений договір оренди набрав чинності та розпочався відлік строку оренди, 05 березня 2018 року закінчився строк, на який було укладено договір оренди. Додатковою угодою від 20 серпня 2011 року до договору оренди землі внесено зміни, зокрема перше речення пункту 8 договору оренди викладено в наступній редакції: "Договір укладається на 10 років з моменту державної реєстрації даної додаткової угоди". На момент укладення додаткової угоди відлік строку оренди вже розпочався. Отже зміст додаткової угоди суперечить частині першій статті 210, частині першій статті 638, частині другій статті 792 ЦК України, статті 125 ЗК України, статям 18, 20 Закону України "Про оренду землі", що є підставою для визнання вказаного правочину недійсним.
Із урахуванням зазначеного, змінивши позовні вимоги, позивач просила визнати недійсною додаткову угоду від 20 серпня 2011 року, укладену між нею та відповідачем щодо земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1, скасувати запис про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі додаткової угоди б/н від 20 серпня 2011 року.
Ухвалою Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 19 червня 2018 року позовну заяву в частині позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі № 236 від 05 березня 2008 року залишено без розгляду на підставі поданої позивачем заяви.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 08 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довела порушення її прав оспореною додатковою угодою. Укладаючи додаткову угоду, сторони погодили продовження строку дії основного договору оренди землі на 10 років, за взаємною згодою письмово визначили, що строк 10 років, зазначений у додатковій угоді, починає відлік після державної реєстрації додаткової угоди. Районний суд також мотивував відмову у задоволенні позову пропуском позивачем строку звернення до суду.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 06 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Змінено рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 08 листопада 2018 року, виключено з мотивувальної частини рішення посилання на відмову у позові за спливом строку позовної давності. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що зміна умов договору оренди відбулася за взаємною згодою сторін, яка викладена письмово в додатковій угоді, підписаній власником земельної ділянки і орендарем. Право оренди в установленому законом порядку зареєстровано державним реєстратором, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за їх недоведеністю, районний суд одночасно застосував наслідки спливу позовної давності, що є взаємовиключними підставами, оскільки остання застосовується лише за доведеності позовних вимог у разі пропуску строку та відсутності поважних причин його поновлення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 08 листопада 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 06 лютого 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що додаткова угода від 20 серпня 2011 року оспорена з підстав невідповідності пункту 1 додаткової угоди вимогам частини першої статті 210, частини першої статті 638, частини другої статті 792 ЦК України, статті 125 ЗК України, статей 18, 20 Закону України "Про оренду землі", однак судами не застосовано вказані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Судами не враховано, що зміст правочину суперечить вказаним нормам законодавства. Зокрема пункт 8 договору оренди землі у редакції додаткової угоди від 20 серпня 2011 року не узгоджується із пунктом 43 договору оренди землі. Строк дії договору оренди починається після набрання ним чинності, а не з моменту державної реєстрації додаткової угоди від 20 серпня 2011 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу СТОВ "Агрофірма "Вікторія" посилається на те, що судами правильно та обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не довела підстав недійсності оспореного правочину. Позивачем у касаційній скарзі не зазначено у чому полягає неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю є власником земельної ділянки площею 8,80 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої на території Хмелівської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області (а. с. 4).
Між сторонами неодноразово укладалися договори оренди зазначеної земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1 . 13 квітня 2007 року між ними укладено договір оренди цієї земельної ділянки строком на 10 років, який набирає чинність після підписання сторонами та його державної реєстрації. Договір зареєстровано 05 березня 2008 року (а. с. 56-58).
Пунктом 43 умов вказаного договору оренди передбачено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
20 серпня 2011 року сторонами було укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 13 квітня 2007 року (а. с. 59).
Відповідно до умов вказаної додаткової угоди, сторони дійшли згоди щодо внесення у договір оренди земельної ділянки від 13 квітня 2007 року наступних змін та доповнень:
- згідно пункту 1 перше речення пункту 8 договору оренди викладено у наступній редакції: "Договір укладається на 10 років з моменту державної реєстрації даної додаткової угоди".
- пунктом 2 сторони узгодили, що пункт 40 договору оренди слід викласти у наступній редакції: "Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для змін умов або розірвання договору".
- у відповідності до пункту 5 додаткова угода набирає чинності після підписання сторонами та її державної реєстрації.
Державна реєстрація речового права на підставі додаткової угоди здійснена 30 березня 2015 року (а. с. 60).