ПОСТАНОВА
Іменем України
17 травня 2019 року
м. Київ
справа №709/2410/16-а
адміністративне провадження №К/9901/34262/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Анцупова Т.О., Кравчук В.М.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Чорнобаївському районі Черкаської області на постанову Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 20.12.2016р. (суддя - Левченко В.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2017р. (судді - Ганечко О.М., Літвіна Н.М., Коротких А.Ю.) у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Чорнобаївському районі Черкаської області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії,
встановив:
У листопаді 2016р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
-визнати дії управління Пенсійного фонду України в Чорнобаївському районі Черкаської області щодо відмови у перерахунку та підвищенні пенсії - неправомірними;
-зобов`язати провести перерахунок пенсії з 07.06.2016р. по даний час включно та стягнути різницю пенсії за минулий час;
-зобов`язати відповідача в подальшому виплачувати мінімальний розмір пенсії.
В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що з 07.06.2016р. одержує пенсію за віком на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в розмірі 949 грн., що є нижче прожиткового мінімуму. Вважає відмову відповідача у підвищенні йому пенсії до прожиткового мінімуму з підстав недостатності у нього необхідного страхового стажу такою, що порушує його права та діюче законодавство України.
Постановою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 20.12.2016р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2017р., позов задоволено частково.
Визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Чорнобаївському районі Черкаської області щодо відмови позивачу у перерахунку розміру його пенсії за віком відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з підвищенням прожиткового мінімуму.
Зобов`язано здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1, починаючи з 07.06.2016р., згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виходячи з розміру не нижчому прожиткового мінімуму, встановленого законом, з урахуванням раніше проведених виплат, з проведенням коригування вказаних виплат.
З рішеннями судів попередніх інстанцій не погодився відповідач, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга обгрунтована тим, що Пенсійним органом позивачу на законних підставах призначена та виплачується пенсія в порядку та у розмірі, що передбачений чинним законодавством. В свою чергу відсутність у позивача необхідного страхового стажу позбавляє Пенсійний орган можливості виплачувати йому пенсію у розмірі, не меншому ніж прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність.
Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування апеляційним судом норм процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що по досягненню пенсійного віку відповідачем, на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з 07.06.2016р. призначено позивачу пенсію за віком.
Страховий стаж роботи позивача складає 15 років 2 дні, пенсія йому призначена у розмірі 949 грн. з урахуванням державної адресної допомоги відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №265 від 26.03.2008р. "Деякі питання пенсійного забезпечення громадян".
Позивач звернувся до відповідача з заявою про підвищення та перерахунок йому пенсії відповідно до прожиткового мінімуму.
Листом від від 19.10.2016р. №4235/03 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для підвищення та перерахунку розміру його пенсії, яку мотивував тим, що позивач має недостатній страховий стаж.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходи з того, що згідно з ч. 3 ст. 46 Конституції України, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
При цьому судами здійснено посилання на рішення Європейського Суду з прав людини від 18.07.2006р. по справі "Проніна проти України" та від 12.07.2016р. по справі "Петриченко проти України", в яких Європейський суд констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції зазначивши, що у цих справах заявники звертались до національних судів з вимогою вирішити їх спори щодо пенсії з органами соціального забезпечення. Заявники посилались, зокрема, на положення ст. 46 Конституції України, заявляючи, що їх пенсії не повинні бути нижчими за прожитковий мінімум. Однак національні суди не вчинили жодної спроби проаналізувати позови з цієї точки зору, попри пряме посилання у кожній судовій інстанції. На думку Суду національні суди, цілком ігноруючи цей момент, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконали свої зобов`язання щодо п. 1 ст. 6 Конвенції.
Суди дійшли висновку, що оскільки розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, не є стабільним і встановлюється щорічно бюджетним законодавством, а виплата пенсії не підлягає обмеженню строком, дії відповідача по виплаті пенсії позивачу в розмірі, який є нижчим ніж встановлено законом, є неправомірними, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.