ПОСТАНОВА
Іменем України
20 травня 2019 року
Київ
справа №808/2004/16
адміністративне провадження №К/9901/15130/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондратюка Віктора Станіславовича, третя особа Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" про визнання протиправним та скасування запису, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду у складі судді Нечипуренка О.М від 25 липня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Семененка Я.В., Добродняк І.Ю., Бишевської Н.А. від 27 вересня 2016 року,
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондратюка В.С. (далі - відповідач), третя особа Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", у якому просила визнати протиправним та скасувати запис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондратюка В. С. в Державному реєстрі іпотек про зміну умов обтяження квартири, реєстраційний номер обтяження 6089698 від 27 грудня 2012 року щодо жилої квартири, загальною площею 42,03 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у відповідача не було достатніх правових підстав для вчинення спірної реєстраційної дії з огляду на те, що йому не було надано необхідних документів, перелік яких визначено законодавством, а саме, додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до договору іпотеки № 0703/1107/71-334-1-1 від 23 листопада 2007 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 25 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703, та Законом України "Про іпотеку", не визначено того, що перехід речового права на нерухоме майно оформлюється виключно у вигляді додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до вже існуючого договору іпотеки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційну скаргу подано 03 жовтня 2016 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 червня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 808/2004/16, витребувано матеріали справи та запропоновано сторонам подати заперечення на касаційну скаргу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 808/2004/16.
Учасники справи письмових клопотань не заявляли та не інформували про наявність будь-яких нових обставин, які варто врахувати Верховному Суду під час касаційного перегляду справи, з урахуванням часу, що пройшов з моменту винесення оскаржуваних рішень.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 23 листопада 2007 між позивачем та комерційним банком "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є відкрите акціонерне товариство "Сведбанк", укладено кредитний договір № 0703/1107/71-334 (далі - кредитний договір), згідно умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 15 500,00 дол. США на строк по 23 листопада 2037 року включно зі сплатою 11,0 % річних за користування кредитом.
З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, між тими ж сторонами укладено договір іпотеки № 0703/1107/71-334-г-1 від 23 листопада 2007 року (далі - договір іпотеки), предметом якого є нерухоме майно: квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . та належить іпотекодавцю (позивачу) на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю.М . 23 листопада 2007 року за № 1272, запис про реєстрацію правочину внесено в Державний реєстр правочинів, реєстр. № 2515429.
На підставі договору іпотеки від 23 листопада 2007 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю.М . за № 49 накладена заборона на предмет іпотеки, до припинення договору іпотеки, реєстраційний номер обтяження 6089698.
25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі - продажу прав вимоги, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г., відповідно до умов якого ПАТ "Сведбанк" продав (відступив) права вимоги та передав їх, а ПАТ "Дельта Банк" набув права вимоги до боржників по кредитних договорах, у тому числі по договору від 23 листопада 2007 року № 0703/1107/71-334 та договорами забезпечення.
27 грудня 2012 року, на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк", приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратюком Віктором Станіславовичем прийнято рішення про реєстрацію змін обтяження нерухомого майна іпотекою та здійснено заміну іпотекодержателя з ПАТ "Сведобанк" на ПАТ "Дельта Банк", внаслідок чого до Державного реєстру іпотек внесено відповідні зміни.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанції незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, відмовлено у задоволенні позовних вимог. Скаржник захищаючи право власності на квартиру, наголошує, що оспорювана реєстраційна дія вчинена відповідачем поза межами наданих повноважень, оскільки реєстраційні дії щодо прав та їх обтяжень можуть вчинятися нотаріусами лише з 01 січня 2013 року, після набрання чинності змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". У спірному випадку реєстраційна дія вчинена 27 грудня 2012 року.
Від Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" надійшло заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому зазначається, що суди попередніх інстанцій прийняли законні та обґрунтовані рішення, які просить залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 25 липня 2016 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Вирішуючи спір у цій справі по суті, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку, що такий спір є публічно-правовим та має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства. Однак, колегія суддів вважає такий висновок передчасним з огляду на наступне.
За правилами частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, іншого суб`єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.
Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб`єктів владних повноважень.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.