ПОСТАНОВА
Іменем України
17 травня 2019 року
м. Київ
справа №822/5498/15
адміністративне провадження №К/9901/1722/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючий: Стародуб О.П.,
судді: Коваленко Н.В., Кравчука В.М.
розглянувши в спрощеному провадженні без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015р. (судді - Сапальова Т.В., Боровицька О.А., Граб Л.С.) у справі за його позовом до військової частини А 4009 про зобов`язання здійснити виплату добових за час відрядження,
в с т а н о в и в:
У вересні 2015р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив зобов`язати військову частину А 4009 здійснити йому виплату добових за час відрядження в розмірі 6840 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що є військовослужбовцем та проходить військову службу в ВЧ А4009. Відповідно до наказу командира частини від 26.12. 2014р. №283 був відряджений у військову частину А4152 с. Нова Любомирка Рівненської області на 30 діб. В подальшому термін його відрядження продовжувався, а всього тривалість безперервного відрядження склала 228 діб. Враховуючи, що відповідачем оплату добових (грошових коштів) за час перебування у відрядженні проведено не було, просив суд постановити рішення, яким стягнути на його користь 6840, 00 гривень.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.09.2015р. позов задоволено.
Зобов`язано військову частину А 4009 виплатити ОСОБА_1 добові за час відрядження у розмірі 6840,00 грн.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015р. постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.09.2015р. скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.
З рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач, звернувся з касаційною скаргою в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення його позовних вимог.
Зокрема посилався на те, що він перебував у відрядженні, звільнений з посади не був та отримував грошове забезпечення у військовій частині А 4009 згідно займаної посади та не перебував у розпорядженні, у спосіб, встановлений п. 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008.
Враховуючи викладене, посилався на те, що має право на отримання добових, в свою чергу ухваливши рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції фактично позбавив його права на належні йому грошові кошти.
Заперечуючи проти касаційної скарги відповідач просив у її задоволенні відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
В ході розгляду справи судами встановлено, що відповідно до довідки №567 від 02.09.2015р. капітан ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині А 4009 з 10.12.2012р.
Відповідно до наказу командира військової частини А 4009 (по стройовій частині) №283 від 26.12.2014р. позивач вибув у відрядження на 30 діб з 26.12.2014р. по 24.01.2015р. у розпорядження командира військової частини А 4152 (с. Нова Любомирка, Рівненська область) з метою виконання заходів бойової підготовки в навчальних підрозділах.
В подальшому, термін відрядження позивача постійно продовжувався строком на 1 місяць.
Згідно наказу командира військової частини А 4009 (по стройовій частині) №164 від 10.08.2015р., позивач прибув з відрядження і приступив до виконання службових обов`язків.
Факт перебування позивача у відрядженні з 26.12.2014р. по 10.08.2015р. у військовій частині А 4152 підтверджується довідкою від 02.09.2015р. за №568, витягами з наказів командира військової частини А4009 №283 від 26.12.2014р., №164 від 10.08.2015р., завіреною т.в.о начальника штабу військової частини А 4009 копією посвідчення про відрядження №600 від 26.12.2014р., копією книги обліку тимчасово відсутнього і тимчасово прибулого до військової частини особового складу військової частини А 4009.
Оплату добових (грошових коштів) за час перебування у відрядженні не було проведено. Вважаючи, що бездіяльністю відповідача порушено його права та інтереси, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що посвідчення про відрядження позивача відповідає вимогам Інструкції; факт перебування позивача у відрядженні з 26.12.2014р. по 10.08.2015р. у військовій частині А 4152 підтверджується належними документами, зокрема довідкою від 02.09.2015р. №568, витягами з наказів командира військової частини А4009 №283 від 26.12.2014р., №164 від 10.08.2015р., завіреною т.в.о начальника штабу військової частини А4009 копією посвідчення про відрядження №600 від 26.12.2014р., копією книги обліку тимчасово відсутнього і тимчасово прибулого до військової частини особового складу військової частини А4009; відрядження позивачу призначалось в межах строку, визначеного п.1.5 Інструкції, у зв`язку чим дійшов висновку, що відповідачем неправомірно не нараховано та не виплачено позивачу добові витрати на відрядження.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нову про відмову в позові, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до п.1.25 Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України оплата добових за період перебування в розпорядженні не проводиться.
Суд дійшов висновку, що позивач відряджався у розпорядження командира військової частини А 4152, тобто в період з 26.12.2014р. по 10.08.2015р. перебував у розпорядженні вказаного командира, а відтак, військовою частиною А 4009 було обґрунтовано відмовлено позивачу у відшкодуванні витрат на відрядження відповідно до п. 1.25 зазначеної Інструкції.
З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991р. №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч. 6 ст. 14 Закону №2011-XII при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 13 Постанови Кабінету Міністрів України "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" від 02.02.2011р. №98 визначено, що особливості направлення у відрядження військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, а також інших працівників органів внутрішніх справ, осіб рядового і начальницького складу, які проходять службу в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, органах і підрозділах цивільного захисту, визначаються за погодженням з Міністерством фінансів відповідно Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, а осіб начальницького складу Державної фельд`єгерської служби - Міністерством інфраструктури, працівників дипломатичної служби України, направленим у довготермінове відрядження, - Міністерством закордонних справ.