ПОСТАНОВА
Іменем України
20 травня 2019 року
Київ
справа №161/3927/17
адміністративне провадження №К/9901/15564/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 161/3927/17
за позовом ОСОБА_1
до Луцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року (у складі колегії суддів: Попка Я.С., Хобор Р.Б., Сеника Р.П.)
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
10 березня 2017 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Луцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому, із урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просить:
визнати неправомірними дії відповідача щодо утримання з належної йому пенсії у січні-лютому 2017 року 2517,53 грн.;
скасувати рішення відповідача про стягнення з нього зазначеної суми як таке, що прийняте з порушенням Законів України;
зобов`язати відповідача у триденний термін перерахувати на відкриту у банківській установі на його ім`я для виплати пенсії банківську картку 2517,53 грн. неправомірно утриманої пенсії та пеню у розмірі 95,66 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 квітня 2017 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Луцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо проведення утримань з пенсії ОСОБА_1 у січні-лютому 2017 року. Визнано незаконним та скасовано рішення начальника Луцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 30 грудня 2016 року б/н. Зобов`язано Луцьке об`єднане управління Пенсійного фонду України у Волинській області повернути ОСОБА_1 безпідставно утриману суму пенсії у розмірі 2517 грн. 53 коп. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено за необґрунтованістю.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що необхідною умовою повернення надмірно виплачених сум пенсії є, зокрема, зловживання з боку пенсіонера щодо підроблених документів або подання свідомо неправдивих відомостей. Таким чином, суд першої інстанції вважає, що відповідачем не доведений факт зловживань з боку позивача. Відтак позовні вимоги щодо визнання дій відповідача неправомірними, визнання незаконним та скасування рішення начальника Луцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 30 грудня 2016 року, зобов`язання відповідача повернути безпідставно утриману суму пенсії у розмірі 2517,53 грн. є обґрунтованими і підлягають до задоволення. Разом з тим, інші позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року апеляційну скаргу Луцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області задоволено. Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 квітня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Луцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій неправомірними, зобов`язання повернути утримані з пенсії кошти відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при призначенні пенсії позивачу було роз`яснено та він зобов`язався, що у випадку працевлаштування він повинен повідомити в управління Пенсійного фонду для проведення перерахунку його пенсії. Однак, повідомлення від ОСОБА_1 про його працевлаштування до відповідача не надходило, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення Луцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 30 грудня 2016 року б/н про утримання надміру виплачених сум пенсій ОСОБА_1 є обґрунтованим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна скарга надійшла до суду 31 липня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 161/3927/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.
Верховний Суд ухвалою від 17 травня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 161/3927/17 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 20 травня 2019 року.
При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 з 10 червня 2010 року перебуває на обліку в Луцькому об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області як одержувач пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу".
Листом Луцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №01/02-15 від 03 січня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено, що згідно даних системи персоніфікованого обліку індивідуальних відомостей застрахованих осіб він (позивач) працевлаштований з 28 вересня 2016 року, про що не повідомлено Луцьке об`єднане управління Пенсійного фонду України у Волинській області. Внаслідок чого виникла переплата пенсії, а саме відрахування в період роботи в розмірі 15%, відповідно до пункту 1 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року за період з 28 вересня 2016 року по 31 грудня 2016 року в сумі 3277 грн. 61 коп. Позивачу було запропоновано добровільно повернути переплачені кошти, а у разі невиконання цієї пропозиції, у місячний строк дана переплата буде утримуватися з 01 лютого 2017 року за рішенням Луцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області в розмірі 20 % пенсії за віком щомісяця до повного погашення.
Рішенням начальника Луцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області б/н від 30 грудня 2016 року про утримання надміру виплачених сум пенсій було установлено, що ОСОБА_1 за період з 28 вересня 2016 року по 31 грудня 2016 року переплачена сума пенсії і розмірі 3277,61 грн. у зв`язку з неповідомленням про працевлаштування на роботу. У разі ненадходження коштів від пенсіонера протягом місяця з дня його повідомлення про прийняття цього рішення утримувати переплату в розмірі 20% пенсії щомісячно, починаючи з 01 лютого 2017 року до повного погашення.
На підставі вищевказаного рішення Луцьким об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області у січні-лютому 2017 року з пенсії ОСОБА_1 були проведені утримання.
У березні 2017 року Луцьким об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області ОСОБА_1 були повернуті 15% від пенсії як непрацюючому з 09 грудня 2016 року в сумі 772,2 грн.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права відмовив у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що головним аргументом у зазначеному спорі є положення частини першої статті 50 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV, яка надає територіальним органам Пенсійного фонду України право стягувати суми пенсій, надмірно виплачені лише внаслідок зловживань пенсіонера, а у цій справі суди попередніх інстанцій жодних зловживань позивача не знайшли, а отже і підстав для прийняття рішення щодо стягнення сум надміру виплаченої пенсії з пенсіонера у суб`єкта владних повноважень не було. Таким чином, суд апеляційної інстанцій дійшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
23 серпня 2017 року до суду надійшли заперечення відповідача на касаційну скаргу позивача, в яких відповідач зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.