П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 161/13749/15-ц
Провадження № 11-1099апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачаЗолотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С ., Лобойка Л. М ., Лященко Н . П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області (далі - Заступник прокурора області) на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року (судді Матковська З. М., Затолочний В. С., Шавель Р. М.) у справі № 161/13749/15-ц (876/9713/16) за позовом прокурора міста Луцька (далі - Прокурор) до виконавчого комітету Луцької міської ради (далі - Виконком), за участю ОСОБА_4, про визнання незаконними і скасування рішень та
ВСТАНОВИЛА:
Луцький міськрайонний суд Волинської області рішенням від 12 квітня 2002 року задовольнив заяву Прокурора: визнав незаконними і скасував рішення Виконкому від 31 липня 2001 року № 428 та № 429 про погодження ОСОБА_4 місця розташування житлового будинку, господарських будівель і споруд на земельній ділянці загальною площею 0,10 га на АДРЕСА_1 за рахунок земель міськземфонду та затвердження проекту відведення земельної ділянки.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 01 червня 2017 року скасував рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 квітня 2002 року, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції, Заступник прокурора області подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що заява Прокурора подавалася в порядку, передбаченому главою 31-В Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) від 18 липня 1963 року, та розглядалася судом до набрання чинності КАС України, тобто до 01 вересня 2005 року, тому подальший розгляд цієї справи повинен здійснюватися за правилами адміністративного судочинства. На думку скаржника, у суду апеляційної інстанції не було підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України. Крім того, скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги докази щодо обізнаності ОСОБА_4 про існування рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 квітня 2002 року та, відповідно, можливості своєчасного оскарження рішення суду першої інстанції й необґрунтовано відмовив прокурору у задоволенні клопотання про закриття апеляційного провадження як помилково відкритого.
Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 08 вересня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У березні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 вересня 2018 року справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 02 жовтня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.
Заперечення (відзиви) на касаційну скаргу учасники справи не надіслали.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Суд апеляційної інстанції встановив, що в провадженні Луцького міськрайонного суду Волинської області перебувала цивільна справа № 2-61/2002 за заявою Прокурора про визнання незаконними й скасування рішень Виконкому від 31 липня 2001 року:
- № 428 - про погодження ОСОБА_4 місця розташування житлового будинку, господарських будівель і споруд на земельній ділянці загальною площею 0,10 га на АДРЕСА_1 за рахунок земель міськземфонду;
- № 429 - про затвердження ОСОБА_4 проекту відведення вказаної земельної ділянки та надання цієї ділянки у приватну власність.
Справа розглядалася судом першої інстанції у порядку глави 31-В ЦПК України від 18 липня 1963 року. ОСОБА_4 у розгляді справи участі не брав.
У 2011 році справа № 2-61/2002 була знищена у зв`язку із закінченням строку зберігання. В архіві суду першої інстанції зберігається лише оригінал рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 квітня 2002 року.
14 серпня 2015 року ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської областівід 12 квітня 2002 року.
Рішенням від 17 грудня 2015 року Луцький міськрайонний суд Волинської області частково відновив втрачене судове провадження № 2-61/2002.
Задовольняючи позовні вимоги Прокурора, суд першої інстанції дійшов висновку, що, прийнявши рішення від 31 липня 2001 року № 428 і № 429, Виконком перевищив свої повноваження, оскільки надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності чи користуванні іншої особи, проводиться лише після вилучення (викупу) цієї ділянки в порядку, передбаченому статтями 31, 32 Земельного кодексу України, за згодою власників землі та землекористувачів на підставі рішення ради. Проте Центр дозвілля і відпочинку ім. 900-річчя міста Луцька, який користується земельною ділянкою загальною площею 19,34 га, згоди на вилучення частини цієї ділянки, що відведена для будівництва житлового будинку ОСОБА_4, не надавав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, Львівський апеляційний адміністративний суд керувався тим, що оскаржувані прокурором рішення Виконкому фактично реалізовані, оскільки у 2009 році ОСОБА_4 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, а в подальшому ця ділянка перейшла у власність ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 02 серпня 2011 року. Беручи до уваги те, що Центр дозвілля та відпочинку ім. 900-річчя міста Луцька згоди на вилучення частини земельної ділянки не надавав і власником земельної ділянки площею 0,10 га є інша особа, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність спору про право цивільне та роз`яснив, що справа підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Також апеляційний суд відхилив клопотання прокурора про закриття апеляційного провадження у справі як помилково відкритого у зв`язку із пропуском строку на апеляційне оскарження, оскільки ОСОБА_4 не брав участі у розгляді справи в суді першої інстанції, а суд не вправі, поновивши строк на апеляційне провадження та відкривши апеляційне провадження, знову повторно досліджувати питання поновлення строку з інших підстав та закривати апеляційне провадження як помилково відкрите.
Вирішуючи питання предметної юрисдикції цього спору, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного судового рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.