ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 307/2382/15-ц
Провадження № 14-609цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В . І., Золотнікова О. С ., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О . Г.,
учасники справи:
позивач – ОСОБА_16 ,
відповідачі: ОСОБА_15, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Тячівського районного управління юстиції Закарпатської області (далі - Відділ державної реєстрації; державний реєстратор), Тячівське районне підприємство технічної інвентаризації (далі - Тячівське РПТІ),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Новоселицька сільська рада Тячівського району Закарпатської області (далі - Сільрада),
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_15
на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 грудня 2015 року у складі судді Ніточка В. В. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 11 липня 2016 року у складі колегії суддів Кондора Р. Ю., Готри Т. Ю., Ігнатюка Б. Ю.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_16 до ОСОБА_15, Відділу державної реєстрації, Тячівського РПТІ, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Сільрада, про визнання недійсними і скасування реєстрації та права власності на нерухоме майно, та
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року ОСОБА_16 звернувся до суду з позовом, уточнивши який, просив:
- визнати недійсним і скасувати рішення Тячівського РПТІ від 29 серпня 2008 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_15 на 91/100 частки будівлі АДРЕСА_1, здійснену 29 серпня 2008 року Тячівським РПТІ за заявою ОСОБА_15 та на підставі рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 липня 2008 року у справі № 2о-109/08, скасованого ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 лютого 2010 року;
- визнати недійсним та скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби Тячівського районного управління юстиції від 10 січня 2013 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_15 на 91/100 частки будівлі АДРЕСА_1, здійснену 10 січня 2013 року реєстраційною службою Тячівського районного управління юстиції за заявою ОСОБА_15 та на підставі рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 липня 2008 року у справі № 2о-109/08, скасованого ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 лютого 2010 року;
- зобов`язати Відділ державної реєстрації скасувати реєстрацію права власності за ОСОБА_15 на 91/100 частки будівлі АДРЕСА_1 за заявою ОСОБА_15 та на підставі рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 липня 2008 року у справі № 2о-109/08, скасованого ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 лютого 2010 року.
Вимоги мотивував тим, що він має право на частину пайового фонду Колективного сільськогосподарського підприємства "Полонина" (далі - КСП "Полонина", підприємство). Власником права на майновий пай в КСП "Полонина" є, в тому числі ОСОБА_15
Зазначав, що рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 липня 2008 року встановлено факт, щоОСОБА_15 є власником 91/100 частки будівлі колишнього фуражного складу КСП "Полонина", що знаходиться на АДРЕСА_1 . На підставі цього судового рішення ОСОБА_15 зареєстрував (у 2008 році) право власності на нерухоме майно.
ОСОБА_16 посилався на те, що в подальшому (10 лютого 2010 року) судове рішення скасоване, у зв`язку із чим правовстановлюючого документа для державної реєстрації права власності ОСОБА_15 на 91/100 частки будівлі, що знаходиться на АДРЕСА_1, не існує. Вважав, що відсутня правова підстава для набуття відповідачем ОСОБА_15 у власність відповідного нерухомого майна, у зв`язку із чим реєстрація права власності за відсутності правової підстави для набуття майна у власність є незаконною. Просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 грудня 2015 року позов ОСОБА_16 задоволено частково.
Рішення Тячівського РПТІ від 29 серпня 2008 року про реєстрацію за ОСОБА_15 права власності на 91/100 частки нежитлового приміщення будівлі магазину, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, визнано незаконним та скасовано.
Рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Тячівського районного управління юстиції Закарпатської області від 10 січня 2013 року, індексний номер 17593, про державну реєстрацію за ОСОБА_15 права власності на 91/100 частки нежитлового приміщення будівлі магазину, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, визнано незаконним та скасовано.
Стягнуто з ОСОБА_15, реєстраційної служби Тячівського районного управління юстиції Закарпатської області та Тячівського РПТІ в дохід держави судовий збір у розмірі 81,20 грн з кожного.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Оскільки судом у іншій справі скасоване рішення про встановлення факту належності ОСОБА_15 на праві власності спірного нерухомого майна, яке було правовою підставою для здійснення Тячівським РПТІ29 серпня 2008 року реєстрації права власності за останнім на 91/100 частки нежитлового приміщення будівлі магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також прийняття рішення державним реєстратором від 10 січня 2013 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_15 на зазначені нежитлові приміщення, то суд першої інстанції зробив висновок про часткове задоволення позову.
Також суд першої інстанції вказав, що позивач не пропустив позовної давності, оскільки докази, що ОСОБА_16 знав чи міг дізнатися про існування рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 липня 2008 року, на підставі якого відповідачами здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_15, відсутні. Позивач вказав, що про прийняття 10 січня 2013 року державним реєстратором оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень дізнався у травні 2015 року, що не спростовано відповідачами.
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 11 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_15 відхилено, рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 грудня 2015 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що сторони мають спільні права щодо володіння та користування нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, так як право власності на нього в цілому за ОСОБА_15 не зареєстроване. Між сторонами існує спір щодо визначення часток у вказаному нерухомому майні. На момент подання заяви про державну реєстрацію права власності у 2013 році правовстановлюючий документ - рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 липня 2008 року було скасоване, тобто втратило чинність. Спір стосується майнових прав на будівлю (частку у ній), отже про право цивільне. Права та обов`язки органів, що здійснювали записи про державну реєстрацію прав є похідними, тому спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що вимоги про скасування державної реєстрації, вчиненої у січні 2013 року, пред`явлені позивачем у липні 2015 року в межах встановленої законом загальної позовної давності, а до вимог про скасування здійсненої 29 серпня 2008 року державної реєстрації такий строк не пропущено, з огляду на те, що ОСОБА_16 не знав про існування та скасування рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 липня 2008 року, яке стало підставою реєстрації Тячівським РПТІ права власності та про таку реєстрацію.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2016 року ОСОБА_15 звернувся до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи, наведені в касаційній скарзі
Касаційну скаргу мотивовано тим, що ним проведено реконструкцію будівлі фуражного складу за адресою: АДРЕСА_1, належного до пайового фонду КСП "Полонина".
Зазначав, що належний позивачу за договором дарування ОСОБА_18 . ОСОБА_16 майнового паю КСП "Полонина" майновий пай стосується майна ліквідованого підприємства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , до складу якого спірне нерухоме майно не входить.
Щодо майнового паю, переданого ОСОБА_16 ОСОБА_19, то ОСОБА_15 зазначав, що ним подано до місцевого відділу поліції заяву про злочин.
Також вказував, що ОСОБА_16 неправильно обрав спосіб захисту та не зазначив, у чому полягає протиправність дій державного реєстратора. Не враховано, що оскарження дій державного реєстратора належить до компетенції адміністративного суду та не може розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Крім того, ОСОБА_15 зауважував, що суд вийшов за межі позовних вимог, не вправі був приймати заяву про зміну та уточнення позовних вимог після розгляду справи по суті, не вказав в чому полягає протиправність рішення Тячівського РПТІ від 28 серпня 2008 року про реєстрацію права власності на збудований ним магазин і порушення прав позивача внаслідок набуття права власності на вказане нерухоме майно, а також, що судом безпідставно не застосовано до спірних правовідносин позовної давності.
Позиція інших учасників справи
У вересні 2016 року надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_16 вказує, що оскаржувані рішення є законними та обґрунтованими, в зв`язку із чим касаційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2016 року справу призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У січні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 грудня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суди установили, що ОСОБА_16 та ОСОБА_15 мають права на майнові паї КСП "Полонина", до складу пайового фонду якого входить, у тому числі фуражний склад, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 липня 2008 року у справі № 2о-109/08 встановлено, що ОСОБА_15 є власником 91/100 частки будівлі, а саме магазину, площею 607,6 кв. м в цілому, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного судового рішення реєстратор Тячівського РПТІ 29 серпня 2008 року здійснив за ОСОБА_15 реєстрацію права власності на 91/100 частки нежилого приміщення - будівлі магазину, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
10 лютого 2010 року ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області вказане рішення суду від 08 липня 2008 року скасовано у зв`язку з нововиявленими обставинами. 26 лютого 2010 року ухвалою цього ж суду заяву ОСОБА_15 про встановлення факту, що має юридичне значення, залишено без розгляду, оскільки між сторонами існує спір про право, який вирішується в позовному провадженні.
10 січня 2013 року рішенням державного реєстратора права власності ОСОБА_15 на нерухоме майно зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 липня 2008 року.
Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, при цьому визначення предмета та підстав позову, обрання способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено у статті 15 ЦПК України (у зазначеній редакції), а саме: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України; тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною другою статті 4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
За правилами частини першої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширювалася на правовідносини, що виникали у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.