П О С Т А НО В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 809/407/16
Провадження № 11-1129апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М ., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року (у складі колегії суддів Курильця А. Р., Кушнерика М. П., Мікули О. І.) у справі за її позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі - уповноважена особа Фонду; АТ "Дельта Банк" відповідно), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИЛА:
У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного судуз позовом до Фонду та його уповноваженої особи, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" від 20 січня 2015 року № 003-08500-200115;
- зобов`язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію про позивачку як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладом у АТ "Дельта Банк".
На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що уповноваженою особою Фонду протиправно прийнято рішення про визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 20 січня 2015 року за № 003-08500-200115, укладеного між ОСОБА_3 та АТ "Дельта Банк", і це послугувало підставою невключення її до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 23 червня 2016 рокупозов задоволено.Визнав протиправним та скасував рішення уповноваженої особи Фонду про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 20 січня 2015 року № 003-08500-200115. Зобов`язав уповноважену особу Фонду включити позивачку в перелік вкладників АТ "Дельта Банк", які мають право на отримання відшкодування за рахунок коштів Фонду, для отримання відшкодування коштів за договором банківського вкладу (депозиту) від 20 січня 2015 року № 003-08500-200115 у розмірі 193 тис. грн. В задоволенні позовних вимог до Фонду суд відмовив.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14 вересня 2016 рокускасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України
(далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Позивачці роз`яснено, що спірні правовідносини регламентовані нормами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Не погодившись із таким судовим рішенням апеляційної інстанції, у лютому 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року та залишити в силі рішеннясуду першої інстанції.
Обґрунтовуючи позицію в касаційній скарзі, позивачка, серед іншого, вказала, що у спірних правовідносинах Фонд та його уповноважена особа відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI) здійснюють владні управлінські функції. Тобто за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 09 березня 2017 рокувідкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 вересня 2018 року згадану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судове рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
З установлених судами обставин справи вбачається, що 30 жовтня 2014 року Національний банк України виніс постанову № 692/БТ "Про віднесення АТ "Дельта Банк" до категорії проблемних", якою, крім іншого, заборонив проведення будь-яких операцій за чинними договорами, в результаті яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб.
20 січня 2015 року між ОСОБА_3 та АТ "Дельта Банк" було укладено договір банківського вкладу (депозиту) № 003-08500-200115 в національній валюті, відповідно до умов якого банк відкрив позивачці вкладний рахунок НОМЕР_1 та зобов`язався здійснювати його розрахунково-касове обслуговування. Згідно п. 1.3 вказаного договору вклад залучено на строк до 20 квітня 2015 року включно.
Цього ж дня між позивачкою та АТ "Дельта Банк" укладено додаткову угоду № 1, якою п. 1.8 договору банківського вкладу (депозиту) № 003-08500-200115 викладено в іншій редакції, а саме: передбачена можливість зарахування вкладу на рахунок шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи.
Згідно платіжного доручення від 20 січня 2015 року № 44651323 ОСОБА_4 здійснено перерахунок грошових коштів у розмірі 193 тис. грн на вкладний рахунок ОСОБА_3
Правління Національного банку України постановою від 02 березня 2015 року № 150 віднесло АТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних.
Виконавча дирекція Фонду рішенням від 02 березня 2015 року № 51 в АТ "Дельта Банк" запровадила тимчасову адміністрацію з 03 березня 2015 року та призначила уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації АТ "Дельта Банк".
Наказом уповноваженої особи Фонду від 16 вересня 2015 року № 813 визнано нікчемним договір банківського вкладу (депозиту) від 20 січня 2015 року
№ 003-08500-200115 відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону 4452-VI, оскільки кошти на вкладний рахунок позивачки надійшли з вкладного рахунку іншої фізичної особою з метою створення штучного зобов`язання Фонду на відшкодування коштів за рахунок держави, про що ОСОБА_3 повідомлено листом від 23 вересня 2015 року № 8821/1488.
02 жовтня 2015 року Національний банк України прийняв постанову № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "Дельта Банк". Того ж дня виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку".
Позивачка, вважаючи дії відповідачів протиправними й такими, що суперечать чинному законодавству, оскільки вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування (200 тис. грн) після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, звернулася до суду з адміністративним позовом на захист порушених, на її думку, прав та інтересів.
При цьому ОСОБА_3 оскаржує судове рішення апеляційної інстанції ще з тих підстав, що спір стосовно невключення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування, є публічно-правовим.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може обмежуватися. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язане з процесуальним законодавством.
При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.
У контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду, і визначення яких залежить від з`ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов`язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.
Акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно ст. 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Статтею 6 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) установлено право на судовий захист і зазначено, що кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Українисправа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За змістом п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб`єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.
Частинами 1 та 2 ст. 17 КАС Українипередбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Законом № 4452-VI установлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
За змістом ст. 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
Крім того, відповідно до ст. 6 Закону № 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації в порядку, установленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
Пунктом 17 ч. 1 ст. 2 цього Закону визначено, що уповноважена особа
Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За приписами ч. 1 ст. 54 Закону № 4452-VIрішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є суб`єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України.