П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 824/472/17-а
Провадження № 11-1284апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М ., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ "КБ "ПриватБанк"; Банк) на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року (суддя Брезіна Т. М.) та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року (у складі колегії суддів Совгири Д. І., Курка О. П., Загороднюка А. Г.) у справі за позовом ОСОБА_3 до державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради Карвацької Галини Федорівни (далі - державний реєстратор), третя особа Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк"
(далі - ПАТ "КБ "ПриватБанк"), про визнання протиправним та скасування рішення,
УСТАНОВИЛА:
У липні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до державного реєстратора, третя особа ПАТ "ПриватБанк", у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора від 13 грудня 2016 року № 32885322 про реєстрацію права приватної власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за АТ "КБ "ПриватБанк".
На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила відсутність у відповідача правових підстав проводити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, оскільки державна реєстрація цього майна проведена всупереч Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (далі - Закон № 1304-VII). Крім того, ОСОБА_3 стверджує, що укладений договір іпотеки не є підставою для переходу або припинення права власності на нерухоме майно, а також дії державного реєстратора вчинені з порушенням Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-IV) та зачіпають інтереси малолітньої дитини, яка мешкає в спірній квартирі.
Чернівецький окружний адміністративний суд рішенням від 04 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року, позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення державного реєстратора від 13 грудня 2016 року № 32885322 про державну реєстрацію за АТ "КБ "ПриватБанк" права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що реєстраційні дії державного реєстратора є протиправними, оскільки вчинені з порушенням Закону № 1304-VII, а також квартира позивачки, яка є предметом іпотеки за кредитним договором в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання ОСОБА_3 та її малолітньої дитини.
Не погодившись із такими судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, АТ "КБ "ПриватБанк" звернулося до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування касаційної скарги АТ "КБ "ПриватБанк", серед іншого, зазначило, що ця справа не може розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з тих підстав, що спірні правовідносини не є публічно-правовими, оскільки випливають з договірних відносин.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30 жовтня 2018 року передав вказану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до ч. 6 ст. 346 КАС України, оскільки учасник справи оскаржує судові рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
16 березня 2007 року між ПАТ "КБ "ПриватБанк" (далі - Банк) та ОСОБА_3 ( Позичальник ) укладено кредитний договір № CVHMGK00000028, відповідно до умов якого Банк зобов`язався надати позивачці кредит у сумі
24000 доларів США на строк до 15 березня 2027 року.
На забезпечення виконання умов цього договору між Банком та Позичальником було укладено договір іпотеки від 02 квітня 2007 року (далі - Договір іпотеки), посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О. О .
Відповідно до умов цього договору іпотекодавець передав в іпотеку Банку належне йому на праві приватної власності нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру загальною площею 35,9 м2 за адресою: АДРЕСА_1 .
У зв`язку з порушенням позивачкою зобов`язань за кредитним договором від 16 березня 2007 року № CVHMGK00000028 у вересні 2015 року ПАТ "Приватбанк" звернулося до Садгірського районного суду м. Чернівці з цивільним позовом про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором у розмірі 18216,02 доларів США, що утворилася станом на 31 липня 2015 року (справа № 726/1828/15-ц).
Садгірський районний суд м. Чернівці рішенням від 17 жовтня 2016 року позов задовольнив частково та стягнув з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором в сумі 17997,34 доларів США. В задоволенні решти позовних вимог відмовив. Це рішення набрало законної сили і є чинним.
11 жовтня 2016 року ПАТ "КБ "ПриватБанк" надіслав позивачці вимогу про усунення порушень за кредитним договором від 16 березня 2007 року № CVHMGK00000028 та надав ОСОБА_3 30-денний строк для їх усунення шляхом сплати заборгованості в сумі 22151,66 доларів США. Вказану вимогу позивачка отримала 17 жовтня 2016 року.
10 грудня 2016 року представник ПАТ "КБ "ПриватБанк" звернувся до державного реєстратора із заявою № 19995427 про державну реєстрацію права власності на зазначене нерухоме майно (квартиру).
За результатом розгляду вказаної заяви та доданих до неї документів 13 грудня 2016 року державним реєстратором прийнято рішення № 32885322 про проведення державної реєстрації за ПАТ "КБ "ПриватБанк" права власності на двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ., про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено запис № 17989214. Підставою виникнення права власності вказано договір іпотеки від 02 квітня 2007 року.
31 березня 2017 року ПАТ "КБ "ПриватБанк" направив ОСОБА_3 повідомлення, де зазначив, що у зв`язку з повним виконанням зобов`язань позивачки за кредитним договором Банк не заперечує проти зняття заборони відчуження нерухомого майна (квартири), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Отримавши у червні 2017 року вказане повідомлення, ОСОБА_3 звернулась до приватного нотаріуса та дізналась, що ПАТ "КБ "ПриватБанк" набув право власності на її квартиру.
Вважаючи протиправним прийняте державним реєстратором рішення від 13 грудня 2016 року № 32885322 про реєстрацію за ПАТ "КБ "ПриватБанк" права власності на нерухоме майно, ОСОБА_3 звернулася до суду із цим адміністративним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
За правилами п. 1 ч. 1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.