Постанова
Іменем України
13 травня 2019 року
м. Київ
справа № 212/6985/16-ц
провадження № 61-19693св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач – ОСОБА_2,
відповідач - Приватне акціонерне товариство "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 березня 2017 року у складі судді Ваврушак Н. М. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2017 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ПрАТ "ЦГЗК") про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що вона у період з 05 жовтня 1987 року до 25 березня 1998 року та з 01 серпня 2000 року і до дня звільнення 02 серпня 2011 року працювала на ПрАТ "ЦГЗК". У грудні 2015 року позивач дізналася, що відповідно до Галузевої угоди при звільненні з підприємства відповідач зобов`язаний був виплатити їй вихідну допомогу при роботі на підприємстві 20 і більше років. Однак при звільненні, у серпні 2011 року, позивачу відповідачем не була виплачена одноразова вихідна допомога, у зв`язку з чим рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 19 жовтня 2016 року на її користь стягнуто недоплачену вихідну допомогу у розмірі 5 908 грн 90 коп.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_2 просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 29 923 грн 92 коп. за період з 03 серпня 2011 року до 01 березня 2012 року, моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 березня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ "ЦГЗК" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 29 923 грн 92 коп. та моральну шкоду в сумі 1 000 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки станом на день звільнення позивача із займаної посади, а саме 02 серпня 2011 року, відповідач не провів виплату всіх належних сум, зокрема, не виплатив ОСОБА_2 вихідну допомогу при виході на пенсію, то з нього слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму завданої моральної шкоди, суди врахували, що порядок її відшкодування у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2017 року апеляційну скаргу ПрАТ "ЦГЗК" залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 березня 2017 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив із того, що одноразова допомога, яка мала бути виплачена позивачу у зв`язку з виходом на пенсію за власним бажанням, входить до виплат, на які працівник має право відповідно до Галузевої угоди, отже, у даному випадку право працівника на звернення до суду за захистом своїх прав не обмежено будь-яким строком в силу частини другої статті 233 КЗпП України. Оскільки роботодавець не виконав обов`язок щодо виплати позивачу при звільненні всіх сум, що належать йому від підприємства, є підстави для застосування положень частини першої статті 117 КЗпП України щодо обов`язку роботодавця виплатити звільненому працівнику середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Також суд вважав, що у даному випадку наявні підстави для відшкодування роботодавцем завданої позивачу моральної шкоди.
Короткий зміст касаційної скарги та її доводи
У липні 2017 року ПрАТ "ЦГЗК" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що між сторонами існував спір щодо суми виплати одноразової допомоги при звільненні, позивач звернулася до суду з позовом з пропуском строку позовної давності. Також суди попередніх інстанцій безпідставно стягнули на користь позивача моральну шкоду, оскільки в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди не зазначено в чому полягає ця шкода та якими неправомірними діями відповідача заподіяну моральну шкоду позивачу.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
27 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами попередніх інстанцій установлено, що з 05 жовтня 1987 року ОСОБА_2 по 25 березня 1998 року та з 01 серпня 2000 року по 02 серпня 2011 року працювала на ПрАТ "ЦГЗК".
02 серпня 2011 року ОСОБА_2 звільнена за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію на підставі статті 38 КЗпП України.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 жовтня 2016 року встановлено, що ПрАТ "ЦГЗК" не було виплачено ОСОБА_2 належні їй суми при звільненні та стягнуто з ПрАТ "ЦГЗК" на користь ОСОБА_2 недоплачену вихідну допомогу при звільненні у розмірі 5 908 грн 90 коп.(а.с. 47-48).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 жовтня 2016 року встановлено, що колективним договором між генеральним директором та спільним представницьким органом первинних профспілкових організацій ВАТ "ЦГЗК" на 2010-2011 роки, а також спільною постановою генерального директора та профспілкового комітету від 19 грудня 2008 року № 46, а саме пунктом 7.5. договору, передбачена виплата працівникам, які досягли пенсійного віку (жінки 55 років, чоловіки 60 років) одноразової допомоги в розмірі, залежному від стажу роботи на комбінаті, зокрема, при стажі від 20 і більше років, в розмірі три середньомісячні заробітні плати працівника.
Відповідно до пункту 1.13. Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2011-2012 роки вона набирає чинності з 01 січня 2011 року і діє до укладення нової або перегляду цієї угоди. Станом на день звільнення позивача діяла вказана угода. Пунктом 6.1. розділ VI "Соціальний захист та задоволення духовних потреб" вказаної угоди на 2011-2012 роки, встановлено, що власник за рахунок коштів підприємства у порядку та на умовах, передбачених колективним договором, зобов`язується: виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше при стажі від 20 років і більше - в розмірі тримісячної середньої заробітної плати.
Частиною четвертою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, суди вірно врахували рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, у системному зв`язку із положеннями статей 1,12 Закону України "Про оплату праці" та дійшли висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема і за час простою, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.