Постанова
Іменем України
10 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 415/2979/15-ц
провадження № 61-14208св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач – ОСОБА_5,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3,
представник відповідачів- ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 08 листопада 2017 року у складі судді Фастовця В. М. та постанову Апеляційного суду Луганської області від 19 січня 2018 року
у складі колегії суддів: Назарової М. В., Лозко Ю. П., Орлова І. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання забудовником частки перебудованого в результаті реконструкції житлового будинку і права власності на частку будівельних матеріалів та конструктивних елементів, використаних у будівництві житлового будинку.
Позовна заява мотивована тим, що з 17 грудня 1993 року до лютого
2015 року він перебував у шлюбі із ОСОБА_6 Вони з родиною з 1996 року проживали у спірному будинку за адресою: АДРЕСА_1, який належить: 1/3 частина - колишній дружині ОСОБА_3, 2/3 - батьку останньої - ОСОБА_2
У 1996 році вони вирішили продати квартиру у м. Луганську і кошти від її продажу використати для перебудову спірного будинку, зробивши повну реконструкцію житлового будинку та господарських споруд.
У період з 1996 року по кінець 2012 року з дружиною ОСОБА_6 для поліпшення комфорту проживання сім`ї повністю перебудували спірний будинок та інші будівлі, і в результаті повної реконструкції фактично було створено новий об`єкт нерухомості: прибудована ванна 12 кв. м та кухня 22 кв. м, мансарда (другий та третій поверхи), проведено опалення та водопровід, встановлений котел та бойлер, влаштовано камін, на першому поверсі перебудовані перегородки, несуча стіна, дерев`яні сходи на другий поверх, замінили всі вікна на металопластикові, до будинку прибудовали ганок та інше. Крім того, у дворі знаходилися стіни коробки недобудованої двоповерхової будівлі, будівництво якої було закінчено, та облаштовано на першому поверсі гараж з оглядовою ямою, а на другому - житлова кімната. Частково зміни було прийнято в експлуатацію 21 грудня 1999 року, а в квітні 2000 року - узаконено прибудови до будинку.
Такою, що не введено в експлуатацію залишилося приміщення мансарди, яку він з дружиною побудували у 2009 році.
Зазначав, що оскільки право власності на спірне домоволодіння зареєстроване за ОСОБА_2 , ОСОБА_3, однак він приймав участь у перебудові та будівництві зазначеного будинку у шлюбі із
ОСОБА_3 , яка є співвласницею будинку, який не введений
в експлуатацію, згідно експертного висновку 46/100 частки від дійсної вартості спірного домоволодіння відповідають витратам на його перебудову, добудову (реконструкцію, поліпшення), здійснені ним
з 1996 року за спільні сімейні кошти, то він вважав своєю часткою будівельних матеріалів та конструктивних елементів, використаних у будівництві житлового будинку з господарським будівлями та спорудами, половину вказаного - 23/100 частки.
Ураховуючи викладене ОСОБА_5 просив суд визнати його забудовником 23/100 частки перебудованого в результаті реконструкції житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на 23/100 частки будівельних матеріалів та конструктивних елементів, використаних у будівництві житлового будинку
з господарським будівлями та спорудами за вказаною адресою.
У липні 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_7 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод шляхом зняття з реєстраційного обліку та виселення.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, ОСОБА_5 порушує їхніх права як власників, оскільки він знаходиться на реєстраційному обліку
у спірному будинку та, скориставшись відсутністю ОСОБА_3, створював перешкоди у користуванні та розпорядженні вказаним будинком. Зазначали, що ОСОБА_5 має можливість зареєструватися за іншими адресами, у його володінні та користуванні є дві інших квартири
у м. Лисичанську, які є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 і в одній з яких зараз проживає. А крім того, позивач є власником частини житла у м. Ростов-на-Дону.
Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 23 липня
2015 року вказані позови об`єднано в одне провадження.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 08 листопада 2017 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_5 та зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки відсутні підстави для набуття позивачем права власності на спірне майно,
а відповідно до висновку судово-будівельної експертизи бралися до уваги роботи, здійснені з 1996 року, коли ОСОБА_3 не була співвласником будинку, тому участь позивача у здійсненні ним робіт не могла потягнути за собою виникнення у нього права власності на частку у спільному майні подружжя, а доказів про вартість виконаних з 2000 року робіт, їх істотність для збільшення вартості майна ОСОБА_3 позивачем не надано.
Відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 суд обґрунтував тим, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства. Оскільки позивач був вселений у спірне житло як член родини власника, і суду не надано доказів систематичного руйнування чи псування ним вказаного жилого приміщення або використання його не за призначенням, систематичне порушення правил співжиття тощо, як не надані і докази застосування до нього заходів громадського впливу чи запобігання таким порушенням, відсутні передбачені законом підстави для його виселення зі спірного житла без надання іншого жилого приміщення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Луганської області від 19 січня
2018 року апеляційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_9 та
ОСОБА_10 задоволено частково. Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 08 листопада 2017 року змінено. Скасовано рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_5 про визнання забудовником частки перебудованого в результаті реконструкції житлового будинку і права власності на частку будівельних матеріалів та конструктивних елементів, використаних у будівництві житлового будинку, та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5 Скасовано рішення
в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про усунення перешкод шляхом зняття з реєстраційного обліку та виселення і ухвалено в цій частині нове рішення, яким задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_2 та виселено ОСОБА_5 із житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки правовстановлюючі документи на земельну ділянку за адресою:
АДРЕСА_1 відповідно до відомостей відділу у м. Лисичанську Головного управління Держеокадастру у Луганській області та Управління власності Лисичанської міської ради Луганської області відсутні, проте, у договорі дарування 1/3 спірного домоволодіння
ОСОБА_3 від 24 лютого 1997 року зазначено, що будинок розташований на земельній ділянці площею 910 кв. м, а у попереднього власника спірного домоволодіння ОСОБА_11 право власності виникло на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28 жовтня 1981 року, згідно якому житловий будинок та господарські споруди розташовані на земельній ділянці площею 910 кв. м, тому суд вважав, що при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 01 січня 2002 року, згідно з положеннями чинного до цієї дати ЗК України до набувача від відчужувача автоматично переходило право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось
у договорі відчуження, з необхідністю подальшого оформлення переходу права власності. Отже, відповідачам як обдарованим перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташоване спірне домоволодіння, для його обслуговування. У зв`язку із цим, звернення до суду з позовом про визнання права власності на матеріали та обладнання, що були використанні в процесі будівництва житлового будинку має здійснюватися за наявності даних про те, що особа, яка вважає, що її права порушенні довела, що спірне майно створене саме нею та зазначила, які матеріали та обладнання були використанні в процесі цього будівництва. ОСОБА_5 належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного суду надано не було.
Також, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог
ОСОБА_2 , порушене право якого, як власника цього майна, відповідно до положень частини другої статті 406 ЦК України підлягає захисту на вимогу власника шляхом припинення користування ОСОБА_5 чужим майном (спірним житловим будинком) шляхом виселення. При цьому, судом зазначено, що спірний житловий будинок з 2014 року не облаштований електро-, водо- та газопостачанням, а у власності позивача наявні дві житлові квартири у м. Лисичанську Луганської області, які він використовує за призначенням. Щодо позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_10 про зняття з реєстраційного обліку позивача, зазначав, що в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки рішення суду про виселення позивача зі спірного житла є самостійною підставою для зняття з такого обліку, до того ж відповідний орган не залучений до участі у справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні його позову, залишити в силі рішення міського суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позову у повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2018 року відкрито касаційне провадження
в указаній справі і витребувано цивільну справу № 415/2979/15-ц
з Лисичанського районного суду Луганської області.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У квітні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2018 року вказану справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні його позовних вимог апеляційний суд послався на відсутність підтвердження істотності збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик. Вважав, що такі твердження не відповідають дійсності. Про наявність істотної зміни якісних характеристик об`єкта свідчать зміни, внесені до об`єкта і результаті реконструкції, що підтверджено архівними матеріалами БТІ, наявними в матеріалах справи, технічним паспортом БТІ, виготовленим на вимогу суду, а також проведеною по справі судово-будівельною експертизою № 698 від 30 листопада 2016 року. Істотність збільшення вартості об`єкта в результаті здійсненої реконструкції свідчать висновки судово-будівельної експертизи № 698 від 30 листопада 2016 року, проведеної відповідно до ухвали Лисичанського міського суду від 20 травня 2016 року Донецьким науково-дослідним інститутом судових експертиз.
Судом першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що він на момент вселення у 1996 році до належного відповідачам спірного житлового будинку та на час його реєстрації у ньому у червні 2003 року перебував
у шлюбі з ОСОБА_6, який було зареєстровано 17 грудня 1993 року та розірвано 17 лютого 2015 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва. Протягом тривалого часу з 1996 року ніхто із відповідачів не заперечував і не оспорював його проживання у будинку.
Таким чином, вважав, що на законних підставах набув право на проживання у спірному будинку, і позбавлення його такого права можливе лише у випадках, передбачених діючим законодавством.
Відзив на касаційну скаргу
У квітні 2018 року до Верховного Суду представником ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 було подано відзив на касаційну скаргу в якому він зазначав, що рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_5 та ОСОБА_7 з 17 грудня 1993 року перебували у шлюбі, який розірваний рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2015 року (а.с. 8 т. 1).
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, на підставі нотаріально посвідчених договорів дарування частини житлового будинку: ОСОБА_2 - 2 /3 будинку, з відповідною частиною господарських споруд, розміщений на земельній ділянці площею 910 кв. м, та складається з А1Жа - житловий будинок дерев. обклад. цеглою, жилою площею 38,0 кв. м, В - літня кухня - гараж цегл., П - погріб кам., У - вбиральня дощ., № 1 - огорожа дощ, № 2 - водопровід дворовий, від 24 лютого 1997 року; відповідач ОСОБА_7 - з 19 січня 2000 року - 1/3 будинку з відповідною частиною господарських споруд, що складається з А1а - житловий будинок дерев., обкл. цегл., житловою площею 37,60 кв. м, В - сарай-гараж цегл., П - погріб кам., У - вбиральня дощ, Д - душ цегл., № 1-6, 1 - споруди (а.с. 93 т. 1).
ОСОБА_5 з 1996 року як член сім`ї ОСОБА_10 був вселений та проживав у спірному будинку за життя попереднього власника домоволодіння - матері ОСОБА_2 - ОСОБА_11, з 2014 року у спірному будинку відключено всі комунікації (електро-, водо-, газопостачання), що відповідно до вимог частини другої статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.
ОСОБА_5 зареєстрований у спірному будинку за указаною адресою з 20 червня 2003 року (а.с. 4 т. 1).
Також сторони визнали, що здійснені у спірному домоволодінні перебудови є самочинними, і до часу розгляду справи судом в експлуатацію не прийняті, за винятком прибудови а площею 7,8 кв. м, прибудови - а1 площею
18,3 кв. м, що прийняті в експлуатацію на ім`я ОСОБА_12 як самовільно побудовані згідно рішення Виконавчого комітету Лисичанської міської ради Луганської області від 25 квітня 2000 року № 264 "Про індивідуальне будівництво" (а.с. 95 т. 2).