Постанова
Іменем України
13 травня 2019 року
м. Київ
справа № 752/3714/17
провадження № 61-1376св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач – ОСОБА_4 ,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року в складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Соколової В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У лютому 2017 рокуОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод щодо проживання в квартирі та вселення.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що після смерті ОСОБА_5, яка є йому та ОСОБА_2 матір`ю, а ОСОБА_3 бабусею, між ним та відповідачами відсутня згода щодо його проживання в квартирі та користування нею. Зазначив, що відповідачі чинять йому перешкоди в проживанні у зазначеній квартирі, а саме: змінили двері, встановили нові замки, не впускають в квартиру, не надають йому ключі, чим свідомо та неправомірно створюють умови, за яких він не може користуватися спірним житловим приміщенням, в якому при цьому й зареєстрований.
Враховуючи наведене, позивач просив вселити його в квартиру АДРЕСА_1 та зобов`язати відповідачів не чинити йому перешкод щодо проживання у зазначеній квартирі.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 липня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведений факт перешкоджання йому зі сторони відповідачів у користуванні спірним житловим приміщенням та вселенні до нього.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Вселено ОСОБА_4 у квартиру АДРЕСА_1 та зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити йому перешкод у користуванні вказаною квартирою.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що спірна квартира є приватизованою та належить сторонам на праві спільної часткової власності, не попередив сторони про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, а також за вказаних обставин помилково вважав, що на правовідносини, що виникли між сторонами поширюється правовий режим статті 71 ЖК України. Враховуючи те, що відповідачі порушують права ОСОБА_4 як співвласника спірної квартири, позовні вимоги останнього є законними та обґрунтованими.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У грудні 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року, в якій просять скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У касаційній скарзі заявники вказують на те, що апеляційний суд порушив вимоги статті 294 ЦПК України, прийнявши апеляційну скаргу з пропуском строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, заявлених позивачем, оскільки підстави та предмет позову не змінювалися, проте апеляційний суд, розглядаючи справу по суті послався на те, що спірна квартира є приватизованою та належить сторонам на праві спільної часткової власності, а також за вказаних обставин помилково вважав, що на правовідносини, що виникли між сторонами не поширюється правовий режим статті 71 ЖК України, разом із тим, позивач із такими позовними вимогами до суду не звертався, крім того, апеляційний суд не повністю визначився з характером спірних правовідносин і не вирішив питання, яким чином та протягом якого строку відповідачі перешкоджають позивачеві користуватися спірною квартирою та проживати у ній, не вирішив питання поважності причин відсутності позивача протягом 11 років у спірному житловому приміщенні та не вирішив питання, яким чином позивач намагався вселитися в квартиру. Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що спірна квартира є комунальною власністю та досі не приватизована, основним наймачем якої є ОСОБА_2, позивач не проживав в квартирі, не вів із відповідачами спільного господарства та не проживав із ними однією сім`єю. Суд апеляційної інстанції не правильно визначився зі статусом спірної квартири, належним чином не перевірив доводів позивача щодо законності його вселення до неї. Посилання апеляційного суду на те, що позивач є сином померлої ОСОБА_5, а тому відповідно до частини першої статті 405 ЦК України має право користуватися житлом, як член сім`ї власника, є помилковим, оскільки вказана норма, з урахування частини четвертої статті 156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім`ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна. Апеляційний суд, переглядаючи рішення районного суду не встановив належності доказів та вдався до переоцінки письмових доказів, наданих позивачем на останньому засіданні суду перед ухваленням рішення. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову з підстав недоведеності та необґрунтованості заявлених позивачем позовних вимог.
У лютому 2018 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу відхилити та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачам достовірно було відомо, що спірна квартира є приватизованою, а сторони у справі є її співвласниками, оскільки ними поданий позов до Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації від 30 грудня 2008 року, відповідно до якого спірна квартира зареєстрована за сторонами у рівних частинах.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подання відзиву на неї.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ЦПК України (у редакції на час його ухвалення) щодо законності та обґрунтованості.
Судом установлено, що ОСОБА_4 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 . Крім нього у вказаному житловому приміщенні зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_3.
Згідно із довідкою Комунального концерну "Центр комунального сервісу" від 27 січня 2017 року у вказаній квартирі з 18 жовтня 1979 року по 16 листопада 2016 року була зареєстрована ОСОБА_5 Знята з реєстраційного обліку у зв`язку зі смертю.
Відповідно до відомостей, зазначених в інформаційний довідці Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" від 12 травня 2017 року КВ-2017 № 17477, квартира АДРЕСА_1 ) на праві власності зареєстрована за: ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 (у рівних долях) на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 30 грудня 2008 року відділом приватизації житла Голосіївської райдержадміністрації м. Києва (розпорядження № 35148), та зареєстрованого в Київському міському БТІ 21 квітня 2009 року в кн. д. 2095 за реєстровим № 4915.
Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 30 грудня 2008 року, виданого відділом приватизації житла Голосіївської райдержадміністрації м . Києва, квартира АДРЕСА_1 дійсно належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 (у рівних долях).
Крім того, відповідно до копії заповіту від 24 вересня 2013 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори Костенко Л. Ю., ОСОБА_5 все належне їй майно заповіла ОСОБА_4.
Тобто спірна квартира належить сторонам на праві спільної часткової власності в рівних долях , внаслідок приватизації згідно із Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду", та частки співвласників у ній є рівними .
Нормативно-правове обґрунтування
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції".