Постанова
Іменем України
13 травня 2019 року
м. Київ
справа № 500/2296/14-ц
провадження № 61-22415св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1,
відповідач - Державна казначейська служба України, Головне управління національної поліції в Одеській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 березня 2016 року у складі судді Швець В. М. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 22 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Кононенко Н. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У квітні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України (далі - Казначейство), Головного управління національної поліції в Одеській області (далі - ГУ НП в Одеській області) про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 20 квітня 2009 року проти нього порушено кримінальну справу за частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та у цей день його затримали як підозрюваного. 23 квітня 2009 року йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та вручено обвинувальний акт у вчинені злочину. Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 квітня 2011 року він виправданий у вчинені злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК України. 12 листопада 2012 року зазначене судове рішення скасоване Апеляційним судом Одеської області, а кримінальна справа повернута для додаткового розслідування.
Його вина не була доведена та 27 грудня 2013 року повідомлено про підозру у скоєнні злочину, який йому інкримінувався, іншій особі - ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач зазначав, що він незаконно перебував під вартою 1 рік 11 місяців та 25 днів, а під слідством ? 4 роки 8 місяців та 7 днів, після звільнення з-під варти йому обрано запобіжний захід ? підписку про невиїзд, у зв`язку із чим зазнав моральних страждань, які виразилася у порушенні його права на приватне життя, роботу, обмеженні волі та тяжких умов у камері із злочинцями, втрати зі сторони знайомих поваги, погіршенням стану здоров`я, втрати роботи за кордоном.
Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд стягнути на його користь 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, а також втрачений заробіток за період із 20 квітня 2009 року по 15 квітня 2011 року у сумі 33 205,00 грн.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 березня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто із Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 250 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволені інших вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач незаконно перебував під вартою 1 рік 11 місяців 25 днів, а у подальшому до закінчення слідства, яке тривало 4 роки 8 місяців 7 днів, на підписці про невиїзд, у зв`язку з чим зазнав моральних страждань, які виразилися у порушенні його права на приватне життя, роботу, обмеженні волі та тяжких умов перебування у камері зі злочинцями, втрати зі сторони знайомих поваги, погіршення стану здоров`я, втрати можливості виїздити на роботу за кордон, що є підставою для відшкодування моральної шкоди у розмірі 250 000,00 грн.
Відмовляючи позивачу у стягненні втраченого заробітку, суд першої інстанції виходив із того, що позивач повинен був звернутися із заявою про відшкодування йому заробітку та інших грошових доходів, які він втратив внаслідок незаконних дій, до відповідного органу прокуратури.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 22 лютого 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_2, Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області та Головного управління Казначейства в Одеській області залишено без задоволення. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 березня 2016 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що визначений місцевим судом розмір відшкодування моральної шкоди є співрозмірним із завданими моральними стражданнями і складає не менше одного мінімального розміру заробітної плати, яка на момент ухвалення рішення складала 1 378,00 грн, за кожен місяць перебування під слідством і судом.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників
У травні 2018 року Казначейство подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 березня 2016 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 22 лютого 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між діями органів прокуратури та моральними стражданнями, дії органів досудового розслідування, прокурати не визнанні незаконними, а тому шкода не підлягає відшкодуванню. Мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова велична для визначення розміру відшкодування моральної шкоди на підставі пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України
У серпні 2018 року від ГУ НП в Одеській області надійшов відзив на касаційну скаргу Казначейства, уякому заявник зазначає, що повністю підтримує касаційну скаргу, не погоджується із оскаржуваними судовими рішеннями, оскільки вони є незаконними, а тому підлягають скасуванню.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувано цивільну справу та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга Казначейства не підлягає задоволенню із таких підстав.
Судами встановлено, що 20 квітня 2009 року ОСОБА_2 затримано як підозрюваного слідчим Ізмаїльського міського відділу Управління міністерства внутрішніх справ України в Одеській області у кримінальній справі за фактом вбивства ОСОБА_3, що сталося в місті Ізмаїлі Одеської області.
У подальшому ОСОБА_2 притягнуто як обвинуваченого у цій справі за частиною першою статті 115 КК України і лише 15 квітня 2011 року вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області запобіжний захід щодо нього змінено на підписку про невиїзд.
27 грудня 2013 року постановою прокурора Ізмаїльської міжрайонної прокуратури кримінальну справу за фактом вбивства ОСОБА_3 закрито. Вказано, що вина позивача у вчинені злочину не доведена.