ПОСТАНОВА
Іменем України
17 травня 2019 року
Київ
справа №813/2933/17
адміністративне провадження №К/9901/67750/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанови Львівського окружного адміністративного суду у складі судді Мартинюка В.Я. від 19 жовтня 2017 року та Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Мікули О.І., суддів Качмара В.Я., Курильця А.Р. від 07 листопада 2018 року у справі за позовом Головного управління ДФС у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення податкової заборгованості,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2017 року Головне управління ДФС у Львівській області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкової заборгованості в розмірі 214646,61 грн.
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначило, що за відповідачем обліковується непогашена заборгованість з податку на доходи фізичних осіб, яка виникла внаслідок несплати узгоджених сум грошових зобов`язань, донарахованих контролюючим органом, з урахуванням пені.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року, яка залишена без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року, позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 податковий борг у розмірі 214646,61 грн.
Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що сума податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, визначена контролюючим органом у податкових повідомленнях-рішеннях від 09 листопада 2016 року №0000071700 та №0000061700, узгоджена та набула статусу податкового боргу, який не сплачений відповідачем, а тому, за відсутності доказів оскарження та скасування цих податкових повідомлень-рішень, позовні вимоги про її стягнення є обґрунтованими.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю та закрити провадження у справі.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалась на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуальних норм, оскільки при винесенні рішень останніми не надано оцінки законності нарахування податковим органом грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб, обрахованих з суми анульованого банком боргу за кредитним договором, розмір якої визначений невірно, а також залишено поза увагою пропуск позивачем строку звернення до суду із вимогою про стягнення податкового боргу.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи її безпідставною, а рішення судів попередніх інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2019 року справу призначено касаційного розгляду в судовому засіданні.
Враховуючи, що в засідання суду 16 травня 2019 року представники сторін не з`явились, а також беручи до уваги положення пункту 2 частини 1 статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), касаційний суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, касаційний суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_1 складено акт від 26 вересня 2016 року №320/13-00/3106711902, в якому встановлено порушення вимог: підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме невключення до загального річного оподаткованого доходу і недекларування суми доходу у вигляді додаткового блага у розмірі 841184,07 грн., що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб за 2013 рік у сумі 133283,33 грн.; пункту 49.18 статті 49 ПК України, а саме неподання податкової декларації про майновий стан і доходи.
09 листопада 2016 року Самбірською ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000071700, яким відповідачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 166604,16 грн., в тому числі основне зобов`язання - 133283,33 грн., штрафні (фінансові) санкції - 33320,83 грн.; №0000061700, яким до відповідача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 170 грн.
Відповідачу нараховано також пеню у сумі 47872,45 грн.
20 грудня 2016 року позивачем виставлено податкову вимогу №34400-17 на суму боргу у розмірі 214646,61 грн., яка направлена відповідачу рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення, яке, однак, не вручено та повернуто за закінченням терміну зберігання.
За наведених підстав та у зв`язку із несплатою відповідачем суми грошових зобов`язань у добровільному порядку, позивач звернувся до суду із даним позовом про їх стягнення в судовому порядку.
Суд касаційної інстанції не може визнати оскаржувані судові рішення обґрунтованими, оскільки, з огляду на те, що ОСОБА_1 заперечувала факт узгодження податкових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом у податкових повідомленнях-рішеннях від 09 листопада 2016 року №0000071700 та №0000061700, з яким у платника податку виникає обов`язок зі сплати податку, проте такі доводи відповідача суди не дослідили і не надали їм належної правової оцінки.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.
Згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Пунктом 54.5 статті 54 ПК України передбачено, що якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до підпункту "е" пункту 176.1 статті 176 ПК України платники податку зобов`язані своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов`язань, а також суму штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих контролюючим органом, та пені, за винятком суми, що оскаржується в адміністративному або судовому порядку.
Отже, у платника податку виникає безумовний обов`язок зі сплати грошового зобов`язання після його узгодження. Несплачена сума грошового зобов`язання у встановлений законом строк набуває статусу податкового боргу.
Як встановлено пунктом 56.1 статті 56 ПК України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Абзацом другим підпункту 56.17.5 пункту 56.17 статті 56 ПК України передбачено, що день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов`язання платника податків.