ПОСТАНОВА
Іменем України
16 травня 2019 року
м. Київ
справа №185/9994/16-а
адміністративне провадження №К/9901/18973/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мороз Л.Л.,
суддів: Гімона М.М., Бучик А.Ю.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 185/9994/16-а
за позовом ОСОБА_1 до Павлоградського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області (далі - Павлоградське ОУ ПФУ), третя особа - управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради (далі - Управління соцзахисту), про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання відновити виплату пенсії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Павлоградського ОУ ПФУ
на постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Врони А.О. та
ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Семененка Я.В., суддів Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю., -
ВСТАНОВИВ:
08 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Павлоградського ОУ ПФУ щодо припинення виплати пенсії позивачу;
- зобов`язати Павлоградське ОУ ПФУ відновити виплату пенсії позивачу з моменту припинення її виплати.
Позов ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що з 2005 року перебуває на обліку в пенсійному органі як одержувач пенсії за віком. Відповідно до статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закону № 1706-VII) вона є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 14 січня 2015 року. З січня 2015 року позивач перебуває на обліку у відповідача. Починаючи з 01 листопада 2016 року виплата позивачу пенсії припинена з посиланням на підпункт 4 пункту 12 та пункт 18 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 (далі - постанова КМУ № 365). Такі дії відповідача щодо припинення виплати їй пенсії позивач вважає неправомірними та такими, що порушують її конституційні права.
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області постановою від 02 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року, задовольнив позовні вимоги:
- визнав протиправними дії Павлоградського ОУ ПФУ щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 листопада 2016 року;
- зобов`язав Павлоградське ОУ ПФУ відновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 листопада 2016 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керуючись принципом верховенства права, виходив з того, що у спірному випадку встановлено факт порушення відповідачем конституційного права позивача на соціальний захист, яке полягало у неправомірному припиненню виплати позивачу раніш призначеної пенсії з підстав не передбачених частиною першою статті 49 Закону України 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV). При цьому, суди вказали на те, що підстави, з яких припинено виплату пенсії, не узгоджуються з положеннями Закону № 1058-IV) а посилання відповідача на постанову №365 є безпідставним, оскільки постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом, у зв`язку з чим при вирішенні спірних правовідносин слід керуватися правовим актом, який має вищу юридичну силу.
04 квітня 2017 року Павлоградське ОУ ПФУ звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року, ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що пенсійний орган припинив виплату пенсії саме на підставі припинення соціальної виплати Управлінням соцзахисту згідно з пунктами 11-13 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою № 365 (далі - Порядок № 365), отже Павлоградське ОУ ПФУ не є належним відповідачем.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 07 квітня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.
26 травня 2017 року від представника позивача до суду касаційної інстанції надійшли заперечення на вказану касаційну скаргу, в яких він просить залишити останню без задоволення, а оскаржувані відповідачем судові рішення - без змін.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).
Верховний Суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних постанови та ухвали судів попередніх інстанцій - без змін, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
У справі, яка розглядається, суди встановили, що з 2005 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах Пенсійного Фонду України як одержувач пенсії за віком.
Згідно довідки від січня 2015 року №1216004711 позивача взято на облік, як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території України (району проведення антитерористичної операції). Адреса реєстрації позивача: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки Павлоградського ОУ ПФУ від 24 листопада 2016 року №13146 ОСОБА_1 перебувала на обліку в Павлоградському ОУ ПФУ як внутрішньо переміщена особа та отримувала пенсію по 31 жовтня 2016 року.
Починаючи з 01 листопада 2016 року виплата позивачу пенсії припинена.
Підставою для припинення виплати пенсії стало скасування Управлінням соцзахисту довідки внутрішньо переміщеної особи від 14 січня 2015 року №1216004711 згідно пунктом 3 та абзацу 8 частини першої статті 12 Закону № 1706-VII, у зв`язку з чим соціальні виплати позивачу припинені з посиланням на приписи підпункту 4 пункту 12 та пункт 18 Порядку №365.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів зазначає, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У зазначеному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.