ПОСТАНОВА
Іменем України
16 травня 2019 року
Київ
справа №814/690/18
адміністративне провадження №К/9901/267/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Анцупової Т.О., Мороз Л.Л.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 травня 2018 року (суддя Гордієнко Т.О.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року (головуючий суддя Яковлєв О.В., судді: Градовський Ю.М., Крусян А.В.) у справі № 814/690/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
У березні 2018 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі по тексту - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення відповідно до вимог статей 118, 122 Земельного кодексу України за заявою ОСОБА_1 про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки орієнтовною площею 8,13 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель резервного фонду державної власності єдиним масивом, яка розташована за межами населеного пункту на території Ольгопольської сільської ради Єланецького району;
- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки єдиним масивом та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 8,13 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель резервного фонду державної власності, яка розташована в межах території Ольгопільської сільської ради Єланецького району Миколаївської області, прийнявши рішення відповідно до вимог статей 118, 122 Земельного кодексу України.
Вимоги адміністративного позову обґрунтовано тим, що позивач має право на земельну частку (пай) в у розмірі 8,13 умовних кадастрових гектарів, яка розташована в межах території Ольгопільської сільської ради Єланецького району. Втім, за наслідками звернення до вказаної сільської ради позивачу було повідомлено, що вільні ділянки колективної власності на території Ольгопільської сільської ради відсутні. Звернувшись до відповідача із відповідною заявою з метою отримання земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель запасу чи резерву, позивач отримав від Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області негативну відповідь у формі листа. Разом з тим, відповідачем не було прийнято саме рішення по суті звернення та не дотримано вимог статей 118, 122 ЗК України.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 травня 2018 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача, ОСОБА_2, який був зареєстрований за адресою: с.Ольгопіль Єланецького району Миколаївської області. Після смерті батька у позивача залишилося спадкове майно, яке складається із земельної ділянки розміром 8,13 умовних кадастрових гектарів, яка розташована в межах території Ольгопільської сільської ради Єланецького району Миколаївської області, що належала ОСОБА_2, що підтверджується Сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1, виданого Єланецькою райдержадміністрацією.
Після смерті батька позивач успадкував право на зазначену земельну ділянку, переоформивши Сертифікат на своє ім`я 29 червня 2016 року.
05 жовтня 2016 року Єланецькою райдержадміністрацією прийнято розпорядження №246-р, яким позивачу надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що посвідчує право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, громадянину ОСОБА_1 згідно Сертифікату серії НОМЕР_1 від 25 грудня 1996 року площею 8,13 ум. кад. га в межах контуру № 55-а із земель колективної власності КСП "Нове життя" в межах території Ольгопольської сільської ради.
Розпорядженням від 02 грудня 2016 року № 292-р внесено зміни до розпорядження від 05 жовтня 2016 року № 246-р, викладено пункт 1 вказаного розпорядження у новій редакції, а саме: "Надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що посвідчує право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва громадянину ОСОБА_1 згідно Сертифікату серії НОМЕР_1 від 25 грудня 1996 року площею 8,13 ум. кад. га в межах контуру № 55-а, № 225, № 300 із земель колективної власності КСП "Нове життя" в межах території Ольгопольської сільської ради.
16 серпня 2017 року позивач звертався до Ольгопольської сільської ради Єланецького району Миколаївської області із заявою про надання викопіювання на земельну ділянку.
Листом від 16 серпня 2017 року № 471/.04.11 Ольгопільська сільська рада Єланецького району повідомила, що на території Ольгопільської сільської ради вільних земельних ділянок колективної власності, які підлягають розпаюванню, немає в наявності.
07 вересня 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, орієнтовною площею 8,13 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Єланецького району.
Листом від 06 грудня 2017 року №К-12911/6-17-СГ відповідач надав роз`яснення щодо виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок в натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам та запропонував з даного питання звернутися до Єланецької райдержадміністрації.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач вже реалізував своє право на отримання земельної ділянки площею 8,13 ум.кад.га, отримавши відповідне розпорядження Єланецької районної державної адміністрації, яким надано відповідний дозвіл на виготовлення проекту землеустрою. Посилання позивача на те, що він відмовився від земельних ділянок, дозволи на розроблення яких йому було надано, оскільки реальна площа земельних ділянок, на які позивач може виготовити відповідний проект, складає не більше 2 га, суд відхилив, оскільки докази такої відмови відсутні. Також суд вказав на те, що відсутні і докази того, що загальна площа вільних земельних ділянок, що знаходяться в контурах №55-а, 225, 300 Ольгопільської сільської ради Єланецького району Миколаївської області є значно меншою, ніж передбачено сертифікатом про право на земельну частку (пай).
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції також додатково зазначив, що в межах даної справи відповідач правомірно відмовив позивачу у прийнятті його заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки в даному випадку такими повноваженнями наділена саме відповідна районна державна адміністрація, яка є розпорядником відповідних земель за межами населених пунктів. При цьому позивачу вже надавались відповідні дозволи на підставі наявного у нього сертифікату, а його суб`єктивна незгода з розміром та місцезнаходженням отриманих земельних ділянок не встановлює обов`язку для виділення таких ділянок органами Держгеокадастру в обхід встановленого порядку.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить судові рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди дійшли помилкового висновку, що виділяти земельні ділянки в натурі (на місцевості) повинні райдержадміністрації, оскільки положення Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" визначають порядок виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок колективної власності, в той час, як позивач вимагає виділення земельної ділянки із земель запасу чи резерву. Розпорядником вказаних земель є саме Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області. Наголошено на тому, що відповідно до довідки Ольгопольської сільської ради від 16 серпня 2017 року №471/04.11 вільних земельних ділянок колективної власності, які підлягали розпаюванню немає, а тому є підстави для надання земельної ділянки із земель державного резерву або запасу. Позивач також вказує на те, що суди залишили поза увагою вимоги щодо виділення ОСОБА_1 земельної ділянки саме єдиним масивом, а не частинами, розкиданими по території.
У поданому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, як законні та обґрунтовані. Зауважено, що повноваження щодо прийняття рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки позивачу, як власнику земельної частки (паю) із земель, що перебували у колективній власності КСП "Нове життя", до 01 січня 2019 року належали саме Єланецькій районній державній адміністрації Миколаївської області. Наголошено на тому, що рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 12 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 23 жовтня 2017 року, у справі №476/113/17 позивачу відмовлено у задоволенні позову щодо виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) єдиним масивом. Відповідач також вказує на те, що позивач, звертаючись до відповідача із заявою від 07 вересня 2017 року про виділення в натурі (на місцевості) із земель колективної власності КСП "Нове життя", зловживає своїм правом та намагається вдруге отримати рішення щодо виділення земельної ділянки.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзив на неї, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1 Указу Президента України "Про порядок паювання земель, переданих в колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 08 серпня 1995 року №720/95 (далі - Указ №720/95) паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).
Пунктами 16, 17 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадянам - власникам земельних часток паїв за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Пунктом 8 Перехідних Положень ЗК України визначено, що члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств та працівники державних і комунальних закладів освіти, культури та охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності цим Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу. В сільськогосподарських акціонерних товариствах право на земельну частку (пай) мають лише їх члени, які працюють у товаристві, а також пенсіонери з їх числа.
Відповідно до частин першої та другої статті 25 ЗК України, при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.
Згідно з частиною п`ятою статті 25 ЗК України, особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).
Частинами десятою та одинадцятою наведеної статті визначено, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій. Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.
До компетенції районних державних адміністрацій, у відповідності до частини третьої статті 122 ЗК України, належать повноваження з передачі земельних ділянок державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: